Верховний Суд : щодо застосування статті 1212 ЦК України

У лютому 2025 року Перший заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини 1495 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія" визнання недійсними додаткових угод та стягнення 479 065,69 грн

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додатковими угодами від 01 листопада 2021 року №3, №4, №5 та від 30 листопада 2021 року №7, №8 безпідставно збільшено ціну електричної енергії за відсутності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

У цій справі № 906/172/25 суд апеляційної інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції, що необхідність укладення додаткових угод №3, №4, №5, №7 та №8 не була належним чином обґрунтована та документально підтверджена, а збільшення ціни електричної енергії за додатковими угодами №4, №5, №7 та №8 перевищило граничний розмір зміни ціни за одиницю товару, встановленого пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку з чим укладення зазначених додаткових угод не відповідало вимогам наведеної норми Закону, що є підставою для визнання їх недійсними.

Внаслідок необґрунтованого підняття ціни згідно з оспорюваними додатковими угодами державою в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України в особі Військової частини 1495 зайво сплачено відповідачеві 303248,53  грн.

Різниця між сумою фактично сплачених коштів (за цінами, які встановлювались додатковими угодами) та сумою, що підлягає сплаті з урахуванням ціни, погодженої при укладенні договору, є грошовою сумою, що була безпідставно одержана, підстава її набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний її повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірні кошти були сплачені відповідачу в межах договірних правовідносин, а питання про їх безпідставність стало предметом судового розгляду та оцінки. За таких обставин до моменту встановлення судом факту безпідставного набуття коштів або визнання такої, що відпала, правової підстави їх отримання у відповідача не виник обов`язок щодо їх повернення у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак відсутні правові підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновків суду першої інстанції, який задовольняючи вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, фактично ототожнив сам факт подальшого визнання коштів безпідставно отриманими з наявністю прострочення з моменту їх перерахування, що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22. У цій постанові Великої Палати Верховного Суду чітко розмежовано випадки, коли обов`язок з повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту його отримання, та випадки, коли такий обов`язок пов`язується з усуненням правової підстави, встановленим судовим рішенням.

За відсутності прострочення виконання грошового зобов`язання у відповідача вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не відповідають положенням частини другої статті 625 ЦК України та підлягали відмові.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає, що вони засновані на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 і наведені в касаційній скарзі доводи прокурора не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Верховний Суд, досліджуючи питання правомірності для стягнення з відповідача безпідставно оплаченої суми ПДВ на підставі статті 1212 ЦК України, виснував таке. Постачальник як одна із сторін зобов'язання набуває кошти як ПДВ за рахунок іншої сторони (покупця) не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, бо хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку, а внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України.

Подібних обставин у справі № 906/172/25 не встановлено. Предметом стягнення у справі № 906/172/25 є не ПДВ, а частина погодженої сторонами у договірному порядку ціни товару (різниця між сумою фактично сплачених коштів (за цінами, які встановлювались додатковими угодами) та сумою, що підлягає сплаті з урахуванням ціни, погодженої при укладенні договору).

Отже, висновки, викладені у наведених прокурором у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не є повністю релевантними для справи №906/172/25, оскільки правова природа коштів, які заявлені до стягнення на підставі статті 1212 ЦК України у наведених прокурором справах та у справі №906/172/25 є різною.

Верховний Суд, констатував, у справі №906/172/25  відповідачем кошти набуті в порядку виконання договірного зобов’язання, відповідно зобов`язання повернути отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним.

Враховуючи викладене, наведені у касаційній скарзі прокурора доводи не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки обставини неврахування висновків Верховного Суду та неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 625, частини 1 статті 1212 ЦК України при вирішенні цього спору не підтвердилися.

З повним текстом постанови  ВС від 14.05.26р у справі  №906/172/25  можна ознайомитись за посиланням

Секретар Судової палати №2

Північно-західного апеляційного господарського суду Тетяна ФІЛІПОВА