ДАЙДЖЕСТ ПЗАГС: І півріччя 2025 року

У постанові від 03.04.2025 у справі № 924/197/25 суд апеляційної інстанції виснував, що підставою звернення із даним позовом є збереження відповідачем, як користувачем земельної ділянки, без належної правової підстави за рахунок позивача грошових коштів, а тому позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном - земельною ділянкою, відповідно, і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна.

При цьому суд апеляційної інстанції  покликався на висновки  Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

У постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин.

Позиція Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових. Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ГПК України.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду 26.02.2025 у справі №  918/803/23  скасовано  ухвалу Господарського суду Рівненської області від 13.01.2025, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСББ “Прибережне” про перегляд рішення господарського суду Рівненської області від 09.10.2023 у цій справі за нововиявленими обставинами. Заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2023 у справі № 918/803/23 задоволено. Вказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСББ “Прибережне” задоволено.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що спірною обставиною у цій справі є встановлення факту надання/ненадання правових послуг за договором, як підстави для задоволення/незадоволення позовних вимог про стягнення коштів за невиконаним договором. Водночас обставини недійсності вказаного правочину встановлені у справі № 918/1009/23 не є, на думку суду першої інстанції, нововиявленими, а є фактичним переоцінюванням доказів у справі № 918/803/23, а тому, не мають преюдиційного значення для вирішення спірних правовідносин. При цьому доводи позивача стосовно відсутності повноважень голови правління ОСББ на вчинення спірного правочину не були підставою позову у цій справі, отже їх встановлення у справі № 918/1009/23 не свідчить про наявність нововиявлених обставин у справі, що розглядається.

Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що оскільки нововиявленою обставиною у цій справі є не сама постанова суду апеляційної інстанції від 20.08.2024 у справі № 918/1009/23, а обставина, яка цим судовим рішенням встановлена – недійсність укладеного головою правління ОСББ з перевищенням повноважень договору про надання правових послуг від 15.10.2020 і така обставина містить наявність всіх складових для розуміння її як нововиявленої, то наявні підстави для задоволення заяви позивача про перегляд рішення місцевого суду від 09.10.2023 за нововиявленими обставинами, скасування такого судового акта місцевого суду з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог повністю.

Постановою Верховного Суду від 06.05.2025 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 918/803/23 залишено без змін.

Верховний Суд погодився  з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в межах розгляду справи № 918/1009/23 (про визнання недійсним договору від 15.10.2020) досліджувалися та встановлювалися обставини, пов'язані з укладанням договору головою правління ОСББ з перевищенням повноважень та відсутністю доказів на підтвердження реального надання послуг за спірним правочином (як то їх складу, обсягу, виду). Так, у справі № 918/1009/23 ОСББ “Прибережне” звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання правових послуг, зокрема посилаючись на перевищення головою правління повноважень під час укладення вказаного договору у порушення вимог статей 203, 215 ЦК України та пунктів 4.1., 4.6. Статуту ОСББ, а також статті 10 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” та статей 10, 12 Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”.

Судом зазначено, що визнання недійсним договору від 15.10.2020 не було предметом розгляду у справі № 918/803/23, а суди у своїх висновках виходили з оцінки доказів та доведеності позивачем ненадання послуг за діючим договором.

Зважаючи на наведене, апеляційний господарський суд обґрунтовано не погодився з висновками місцевого суду, що встановлені в межах справи № 918/1009/23 обставини недійсності вказаного правочину не є нововиявленими, а є лише фактичним переоцінюванням доказів у справі № 918/803/23.

Постановою від 16.04.2025 у справі № 924/1144/24  суд апеляційної інстанції скасував ухвалу місцевого господарського суду, якою зупинено провадження у справі до припинення перебування фізичної особи - підприємця у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постановах Верховного Суду від 27.02.2023 у справі № 380/7845/21, від 31.05.2023 у справі № 160/1543/21 висловлено позицію про те, що для вирішення питання про зупинення провадження недостатньо самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони у складі ЗСУ, оскільки не кожен структурний елемент в складі ЗСУ переведений на воєнний стан, тобто виконує бойові завдання у зоні бойових дій, а у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 756/3462/20, від 14.02.2024 у справі № 466/8799/22 висловлено правову позицію про те, що згідно з п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу.

Апеляційним судом також враховано, що у постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 753/19628/17 та в ухвалах  Верховного Суду від 14.12.2022  у  справі  № 757/5240/16-ц, від 29.08.2022 у справі № 461/5209/19, від 17.01.2023 у справі №5 01/1699/17, викладено правову позицію щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, відповідно до якої підставою для зупинення провадження у справі є перебування сторони у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Таких же висновків дійшов і КАС України (застосування п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України), зокрема, у постанові від 25.04.2024 у справі №  852/2а-1/24.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що для зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України необхідно надати докази перебування заявника у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що надана відповідачем довідка не містить інформації про переведення військової частини, в якій він проходить військову службу, на воєнний стан і про залучення відповідача до виконання бойових завдань у зоні бойових дій.

У постанові від 24.02.2025 у справі № 902/383/24 (902/871/23), залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21.04.2025, суд апеляційної інстанції вказав на передчасність висновку місцевого суду про залишення позову без розгляду з підстав ненадання позивачем на вимогу суду оригіналів доказів, копії яких долучено до позовної заяви та на підставі яких пред`явлено позовні вимоги, оскільки в іншій справі, яка розглядалась між тими ж сторонами за тих самих підстав, яка є відмінною від цієї справи лише періодом стягнення заборгованості з орендної плати, відповідні докази вже були предметом дослідження цим самим судом та ним надавалась оцінка з висновком суду про наявність відмінностей між оригіналами та копіями відповідних документів, однак про відсутність в матеріалах справи доказів того, що користування Відповідачем обладнанням: асфальто-змішувальною установкою КДМ 2013 М230, здійснювалось ним за іншими правочинами, тоді як презумпція правомірності правочину за договором оренди від 01.09.2017 № 1 не спростована.

Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі № 902/314/24 скасовано рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024, яким відмовлено у задоволенні позову керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради про визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію речового права (майнових прав) за ПП "Агрофірма Батьківщина" на гідротехнічну споруду.

Апеляційний суд врахував, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт (постанова Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/906/16).

Враховуючи викладене, а також правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об’єкту, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з гідротехнічною спорудою (постанова Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 125/1227/22).

З огляду на викладене, враховуючи ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно якої не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, апеляційний суд дійшов висновку, що право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об`єкт права власності насправді не існує.

Водночас, апеляційний суд зауважив, що оскільки гідротехнічні споруди нерозривно пов`язані з водним об`єктом, не можуть бути відокремлені від нього без втрати цільового призначення, а земельна ділянка водного фонду, на якій розміщені спірні об’єкти та водний об’єкт, не може перебувати у приватній власності у відповідності до п. "ґ" ч. 4 ст. 83, п. "д" ч. 4 ст. 84 ЗК України, а тому гідроспоруди відповідно також не можуть перебувати у приватній власності фізичних осіб.

У постанові від 11.02.2025 у справі № 924/856/24 суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, яким задоволено позовні вимоги про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не з`ясував обставин щодо належного повідомлення орендодавцем орендаря в місячний термін відповідно до приписів частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" про заперечення у поновленні договорів оренди землі, та, як наслідок, безпідставно застосував частину 6 статті 33 зазначеного Закону, що призвело до помилкового висновку суду про наявність "мовчазної згоди" міської ради на поновлення договору та задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 27.05.2025 вказану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 906/1429/23  скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2024, яким відмовлено в позові ПКР "Кооперативний ринок" про стягнення з фізичної особи неустойки.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення позивачем факту вживання заходів щодо примусового виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 10.12.2020 у справі № 906/559/20 в частині повернення кіоску № 30 ПР "Кооперативний ринок" шляхом, складання акту прийому-передачі, що виключає можливість застосування до відповідача відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за вказаний період.

Такий висновок суду першої інстанції апеляційний суд визнав таким, що не відповідає нормі матеріального права, закріпленій ч. 2 ст. 785 ЦК України, оскільки відповідальність у вигляді неустойки за неповернення речі з найму (оренди), не може перебувати в залежності від вживання заходів примусового виконання судового рішення у справі №  906/559/20.

При цьому судом зауважено, що у позовній заяві відмічалось про невиконання орендарем рішень судів як в частині присуджених до стягнення коштів, так і в частині передачі кіоску № 30. Відповідачем в свою чергу не надано жодних доказів виконання свого обов'язку з повернення орендованого майна ні в добровільному ні в примусовому порядку.

Окрім того, місцевим господарським судом не враховано висновків Верховного Суду щодо правової природи неустойки за невиконання наймачем обов’язку щодо повернення речі з найму (оренди) у разі припинення договору найму (оренди), викладених у численних постановах суду касаційної інстанції, в тому числі у справах, у яких стороною був позивач (постанови від 06.07.2021 у справі № 906/562/20, від 08.06.2021 у справі № 906/564/20, від 21.01.2021 у справі № 906/1077/19, від 02.12.2020 у справі № 906/1078/19).

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 у справі № 906/1416/23 скасовано рішення місцевого господарського суду від 27.09.2024, яким  частково задоволено позов ПрАТ "Радомишльський машинобудівний завод" про визнання протиправним та скасування рішення Радомишльської міської ради від 17.08.2023 в частині п.  30 щодо відмови у наданні дозволу ПрАТ "Радомишльський машинобудівний завод" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки комунальної власності; зобов`язано відповідача винести та розглянути, з прийняттям рішення відповідно до вимог діючого законодавства, на сесії поточного скликання заяву Приватного акціонерного товариства "Радомишльський машинобудівний завод" про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки комунальної власності  площею 8,0160 га на 5 земельних ділянок. 

Апеляційний господарський суд звернув увагу, що заява позивача була розглянута на сесії міської ради, однак не була задоволена, що відповідно виключає можливість повторного розгляду заяву Приватного акціонерного товариства "Радомишльський машинобудівний завод" про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки комунальної власності, площею 8,0106 га на земельні ділянки № 1 площею 1,5 га, № 2 площею 0,8 га, № 3 площею 1,6 га, № 4 площею 0,27 га, № 5 площею 0,35 га для розміщення та обслуговування будівель і споруд.

Суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Тобто суди не можуть підміняти інші органи влади та зобов`язувати уповноважений орган прийняти рішення визначеного судом змісту.

Відтак у даному випадку рада наділена дискреційними повноваженнями та можливістю вибору одного з двох рішень, оскільки надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою є складною процедурою, яка залежить не тільки від того, чи було позивачем надано всі необхідні документи, а й від того чи відповідає вказана заява  вимогам чинного законодавства. Рада також, здійснюючи свої повноваження, зобов’язана забезпечувати інтереси територіальної громади при розпорядженні об’єктами комунальної власності відповідно до  ст.60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 14.01.2025 у справі № 902/547/24 скасував рішення Господарського суду Вінницької області від 02.09.2024 в частині відмови в задоволенні позову про визнання дій АТ "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі електричні мережі" протиправними та зобов'язання АТ  "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі електричні мережі" відновити електропостачання ТОВ "Керамік-Вінниця". Прийняв в цій частині нове рішення, яким визнав дії АТ "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі електричні мережі" з відключення об'єкту ТОВ "Керамік-Вінниця" від мереж електропостачання неправомірними та зобов'язав АТ "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі електричні мережі" відновити електропостачання на об'єкті ТОВ "Керамік-Вінниця". В іншій частині рішення залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що з наявного в матеріалах справи Акта про недопуск № 108 від 11.03.2024 вбачається, що останній складено та підписано лише представниками АТ "Вінницяобленерго", тобто в односторонньому порядку. При цьому вказаний акт не містить у відповідних графах жодних відміток про: присутність або відсутність споживача чи його представника на момент його складання; відмову споживача від його підписання; підписання акта незаінтересованою особою в зв`язку з відмовою споживача вчинити такі дії; інформації про здійснення відеозйомки недопуску. Наведене дає підстави стверджувати, що даний акт про недопуск не може вважатися дійсним та підтверджувати відмову споживача у допуску уповноважених осіб електропостачальника на належний споживачу об`єкт.

За відсутності вищевказаних відомостей Акт про недопуск взагалі не підтверджує факту перебування представників відповідача на об`єкті позивача, а тим більше факту відмови споживача у недопуску представників відповідача до проведення перевірки.

Постановою Верховного Суду від 09.04.2025 постанову апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 902/547/24 в частині позовних вимог про  визнання дій АТ  "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці  "Вінницькі електричні мережі" протиправними та зобов`язання АТ "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці  "Вінницькі електричні мережі" відновити електропостачання ТОВ "Керамік-Вінниця" залишено без змін.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 902/593/24 скасовано рішення місцевого господарського суду від 29.11.2024, яким задоволено позов Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі" до Комунального підприємства "Вінницяоблводоканал" про стягнення 950 498,69 грн вартості послуг за розподіл донарахованого обсягу електричної енергії.

Суд апеляційної інстанції вказав, що нарахування позивачем відповідачу обсягу недооблікованої електричної енергії за період, що перевищує шість місяців (з вересня 2022 року по квітень 2023 року) є безпідставним та таким, що суперечить положенням абзацу другого пункту 8.6.18 ККОЕЕ, який чітко обмежує такий розрахунок максимальним строком у шість місяців, а отже посилання місцевого господарського суду на пункт 8.6.11 ККОЕЕ, як на підставу для перевищення цього строку, є необґрунтованим, оскільки зазначена норма не передбачає права оператора системи розподілу виходити за межі шестимісячного строку, навіть за наявності історичних даних про середньодобове споживання.

Крім того позивачем, всупереч вимогам пункту 5.9.2 ККОЕЕ та вказівкам Регулятора, до обсягу недооблікованої електричної енергії безпідставно включено обсяг споживання субспоживача, що підтверджується відомостями використання активної електроенергії, наданими відповідачем у відзиві на позовну заяву, у яких позивач по спірних точках одночасно зазначав як обсяг споживання субспоживача, так і обсяг втрат, однак суд першої інстанції залишив ці обставини поза увагою.