Стандарт доказування "вірогідності доказів"

Зазначений стандарт підкреслє необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд погодився з позицією Північно-західного апеляційного господарського суду, викладеною в постанові від 10.11.2020 року в справі № 906/1222/19.

Суть спору полягала у стягненні з фізичної особи-підприємця на користь  Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Житомирської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" заборгованості за договором оренди нерухомості, що складалася з суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних. Предметом доказування був період несплати орендної плати відповідачем. Також суд розглянув зустрічний позов підприємця про визнання договору оренди недійсним. 

Місцевий господарський суд первісний позов задоволив у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовив. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань зі сплати орендної плати за період з липня 2018 року по жовтень 2019 року. Також суд відхилив доводи відповідача та надані ним докази про отримання орендованого майна в оренду 10.09.2018, а не 30.05.2018, як про це зазначає позивач, з огляду на те, що наявні у справі докази у їх сукупності свідчать про те, що надані позивачем докази є більш вірогідними, аніж докази, надані відповідачем. Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість з огляду на те, що позивач за зустрічним позовом не довів наявності підстав для визнання договору недійсним. Разом з тим, суд зазначив, що подання зустрічного позову про визнання недійсним договору оренди спрямовано на порушенням таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), оскільки підприємець з власної ініціативи взяв участь у торгах, під час проведення яких самостійно піднімав ціну, внаслідок чого став переможцем останніх.

Північно-західний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував в частині стягнення пені (зменшив суму пені, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення пені в межах визначених позивачем періодів). В решті рішення залишив без змін. При цьому, апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги надані відповідачем посилання та докази про отримання орендованого майна в оренду 10.09.2018, а не 30.05.2018, з огляду на те, що місцевий господарський суд надав належну оцінку таким доказам.

Відповідач звернувся із касаційною скаргою на обумовлені рішення  місцевого та апеляційного судів. Його доводи зводилися до незгоди з обставинами, що були встановлені судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник у відзиві на позов, зустрічній позовній заяві та апеляційній скарзі, а також до незгоди з висновками судів, покладеними в основу судових рішень про задоволення первісного позову. Верховний Суд, розглянувши справу, у своїй постанові від 15.06.2021 зазначив, що відповідач у своїй скарзі не навів будь-яких аргументів про недопустимість доказів у справі в розумінні статті 77 ГПК України (що і є /може бути підставою для скасування судових рішень на підставі зазначеної норми). Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, з огляду на те, що суди безпідставно відхилили надані відповідачем докази та ухвалили рішення виключно на підставі доказів та пояснень, які були надані позивачем.

Колегія суддів звернула увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, твердження позивача за первісним позовом стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача за первісним позовом про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Розглядаючи справу, суд першої інстанції з`ясував істотні обставини із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечили дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом. При цьому, місцевим господарським судом було також обґрунтовано підстави відхилення певних доказів, зокрема наданих відповідачем, з огляду на більшу вірогідність інших доказів, наданих позивачем.

Верховний Суд вказує, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційним судом надавалась оцінка вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову. Так само, як і надавалась оцінка висновкам місцевого господарського суду щодо більшої вірогідності наданих позивачем доказів.

Отже, резюмує колегія суддів, судами попередніх інстанцій, враховуючи положення статей 73, 74, 77, 79, 86 ГПК України, на підставі допустимих доказів встановлено обставини, які свідчать про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову.

Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів зазначила, що звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій, як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі. За таких обставин, касаційна інстанція касаційну скаргу підприємця залишила без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції (і рішення місцевого господарського суду у незміненій (нескасованій) частині) – без змін.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 906/1222/19 можна ознайомитися за посиланням .

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак