Щодо права користування землями оборони

Об`єкти нерухомого майна, придбані позивачем за договором купівлі-продажу, знаходяться на земельній ділянці, яка належить до земель оборони. При цьому, договір купівлі-продажу містить  умову, за якою право користування на земельну ділянку не оформлено, а тому питання користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт, покупець вирішує самостійно відповідно до чинного законодавства. Суд не встановив передання в постійне користування обумовленої земельної ділянки ані позивачу, ані попередньому її власнику.

Отже, оспорюване розпорядження голови Житомирської РДА про затвердження технічної документації із землеустрою по встановленню меж і виготовленню державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Державному підприємству «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» Міністерства оборони України», до якої увійшла земельна ділянка, необхідна для обслуговування та на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, що належить позивачу, жодним чином не порушує право власності позивача на цей об'єкт.

Позицію Північно-західного апеляційного господарського суду, викладену у постанові 10.06.2021 № 906/927/18, підтримав Верховний Суд.

До суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Перлина Заріччя» з позовом, в якому просило визнати недійсним розпорядження голови Житомирської РДА щодо затвердження технічної документації із землеустрою по встановленню меж і виготовленню державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Державному підприємству «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» Міністерства оборони України» на земельну ділянку площею 491,1265 га в частині площі, куди увійшла земельна ділянка (7,5550 га), необхідна для обслуговування та на якій знаходиться належний позивачу на праві власності цілісний майновий комплекс – база відпочинку «Перлина». Обґрунтовуючи свої вимоги, вважав, що придбавши комплекс споруд у ВАТ «Льонотекс», він набув права не лише на це майно, але й на земельну ділянку, на якій він розміщений. Однак позивач не може реалізувати ці права, оскільки оскаржуваним розпорядженням ділянка під майном була передана в користування іншій особі до того, як позивач став власником майна, тобто це розпорядження формально порушує право попереднього власника майна – ВАТ «Льонотекс», а також порушує права позивача з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна.

Господарський суд Житомирської області позов задоволив. Північно-західний апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду, у позові відмовив.

Верховний Суд, розглянувши справу,  у своїй постанові зазначив, що суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 491,1265 га, щодо якої Житомирською РДА приймалося оспорюване у цій справі розпорядження від 06.01.2005 № 7, належить до земель оборони і згідно з державним актом перебуває у постійному користуванні ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» для ведення лісового господарства. Разом із тим ТОВ «Перлина Заріччя» (позивач)  на підстав договору купівлі-продажу, укладеному із Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області, є власником окремого індивідуально визначеного майна загальною площею 1046,3 кв. м. За умовами договору право користування на земельну ділянку не оформлено, а тому питання користування земельною ділянкою, на якій розташовано об`єкти нерухомого майна, покупець вирішує самостійно відповідно до чинного законодавства після набуття ним права власності на ці об`єкти.

Статтею 15  ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Підставою для звернення особи за захистом цього права є порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права.

Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.         

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка площею 7,5550 га входить до складу земельної ділянки площею 491,1265 га, розташованої на території Зарічанського військового лісгоспу, Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, належить до земель оборони і згідно з державним актом перебуває у постійному користуванні ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» для ведення лісового господарства. При цьому будь-яких порушень законодавства при винесенні Житомирською РДА оспорюваного у даній справі розпорядження судом апеляційної інстанції встановлено не було, а позивач належними і допустимими доказами протилежного не довів.

Також судом встановлено, що придбані позивачем об`єкти нерухомості включені Фондом державного майна України до переліку об`єктів державної власності групи А як група інвентарних об`єктів колишньої бази відпочинку «Перлина», що не увійшла до статутного фонду ВАТ «Льонотекс», а не як цілісний (єдиний) майновий комплекс. Тобто за цим договором було продано окремі індивідуально визначені об`єкти, а не цілісний майновий комплекс.

Отже, є безпідставними доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, що придбані за договором купівлі-продажу об`єкти нерухомого майна є єдиним майновим комплексом, до складу якого входить у тому числі і спірна земельна ділянка.

Посилання ТОВ «Перлина Заріччя» на те, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні ВАТ «Льонотекс», а тому з набуттям права на об`єкти нерухомого майна, які розташовано на цій земельній ділянці, це право переходить до позивача, і на цій підставі оспорюване розпорядження формально порушує права попереднього власника майна - ВАТ «Льонотекс», а також порушує права позивача з моменту набуття ним права власності на об`єкти нерухомого майна, обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки матеріалами справи такі обставини не підтверджено, а позивачем належними і допустимими доказами не доведено передачу обумовленої земельної ділянки яка належить до земель оборони,  в постійне користування Житомирському льонокомбінату (правонаступник ВАТ «Льонотекс»). Разом із тим, судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин звернення ВАТ «Льонотекс» до суду за захистом прав щодо зазначеної земельної ділянки, тому доводи позивача про порушення цих прав є безпідставними.

Верховний Суд повважав правомірним зауваження Північно-західного апеляційного господарського суду, що правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути тільки порушено у майбутньому і щодо якого не відомо, буде воно порушено чи ні. При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

За змістом статті 77 ЗК і статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, а відповідно до частини 2 статті 77 ЗК (у редакції, чинній як на час прийняття розпорядження від 06.01.2005, так і на час укладення позивачем договору купівлі-продажу від 15.05.2009) землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (частина 4 статті 77 ЗК).

У статті 101 Лісового кодексу України встановлено, що ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону. Охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України «Про використання земель оборони», цим Кодексом та іншими актами законодавства.

За змістом статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління. Вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, за статтею 9 цього Закону відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до положень Законів України «Про оборону України» і «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Судом апеляційної інстанції установлено, що Міністерство оборони України не надавало згоди на припинення права користування земельною ділянкою, яка відповідно до державного акта була надана в постійне користування ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», а Кабінетом Міністрів України будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування вказаною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони не приймалося.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що у договорі купівлі-продажу лише констатовано про місцезнаходження окремого індивідуально визначеного нерухомого майна на земельній ділянці площею 75 550 кв. м, яка огороджена металевою огорожею, водночас загальна площа самого майна становить лише 1046,3 кв. м,  при цьому, позивачем належними і допустимими доказами не доведено, що площа земельної ділянки під об`єктами нерухомості, а також та, яка необхідна для їх обслуговування, становить саме 7,5550 га.

Також судом не було встановлено обставин втручання у право ТОВ «Перлина Заріччя» на мирне володіння майном.

Верховний Суд також наголосив, що  скасування рішення органу влади за відсутності на те правових підстав буде суперечити як завданням, так і основним засадам господарського судочинства, закріпленим у статті 2 ГПК, спрямованим, зокрема на ефективний захист саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав, чого при вирішенні цієї справи судом встановлено не було.

Водночас Верховний Суд вважав за необхідне зазначити, що позивач як власник об`єкта нерухомого майна в силу положень статті 120 ЗК не позбавлений права вирішити питання оформлення свого права користування відповідною земельною ділянкою у встановленому законом порядку.

Залишаючи в силі постанову Північно-західного апеляційного господарського суду,  у своїй постанові Верховний Суд резюмував, що апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, його висновки є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

З повним текстом постанови Верховного Суду 22.09.2021 в справі № 906/927/18  можна ознайомитися за посиланням .

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак