Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України є символом Українського народу у розбудові суверенної і незалежної України.
Адже Основний Закон фiксує головні юридичні та полiтичні аспекти відносин між державою та суспільством:
від забезпечення прав i свобод людини до подальшого розвитку держави.
Український народ ішов до визнання свого конституціоналізму не один десяток років і тому має глибоке історичне коріння.
Історичні факти конституційного розвитку України
Незважаючи на достатньо складну історію свого державотворення, Україна має багатолітній досвід конституційного розвитку.
Ще на початку XVIII ст. в надзвичайно складних соціально-економічних та політико-правових умовах боротьби за власну державу групою тогочасної провідної національної верстви (козацькою старшиною) були зроблені реальні спроби переходу до т.з. «первинних» конституційних форм правління.
5 квітня 1710 року новообраний український гетьман Пилип Орлик та представники цивільного населення, козаків та їх старшин, уклали Угоду. ЇЇ назва - «Пакти і Конституція про права і вольності Війська Запорозького…». Після смерті Івана Мазепи саме Пилипа Орлика було обрано Гетьманом, першим кроком якого стало підписання угоди зі старшиною і представниками запорожців. Цей документ практично проголошував в Україні незалежну республіку. Через усю Конституцію Пилипа Орлика, яка мала вступ і 16 статтей, утверджується думка, що українці – вільний народ і мають право на власну суверенну державу.
Цікаво, що вже у тогочасній Конституції можна зустріти спробу організації державної влади за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, певне визнання за місцевими територіальними громадами права на самоврядування і навіть окремі «натяки» на соціальну сутність держави.
Із текстом конституції Пилипа Орлика можна ознайомитись за посиланням .
Наступні століття були часом тяжкого існування українського народу. Але навіть в таких умовах українська політична думка періодично збагачувалась різноманітними конституційними проектами.
Серед них:
-
проект «Конституції Республіки» 1850 року Георгія Андруського;
-
конституційний проект «Вольний союз — Вільна спілка;
-
«Проект основания Устава украинского общества» 1884 року Михайла Драгоманова;
-
проект «Основного Закону Самостійної України» 1905 року Миколи Міхновського.
Яскраву сторінку в історії конституційного розвитку України становить період Української революції 1917–1921 років. Конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. Відтак, 29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною».
З текстом Конституції Української Народної Республіки (Статутом про державний устрій, права і вільності УНР) можна ознайомитись за посиланням.
Творення Конституції України також було продовжено 15 березня 1939 року. Тоді в місті Хуст Сойм Карпатської України проголосив її незалежність і ухвалив два закони, що мали статус конституційних і визначали форму державного правління. Зокрема, підтверджували, що Карпатська Україна є республікою на чолі з президентом, обраним Соймом, державною мовою проголошено українську, затверджено національний синьо-жовтий прапор, гімн – славень «Ще не вмерла Україна», герб – сполучення крайового герба з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі).
Новітній конституційний процес в Україні нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Творення Конституції сьогодення розпочалося із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року. Процеси творення національного законодавства активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання прийняття Основного закону.
28 червня 1996 року о 09 годині 18 хвилин наша країна отримала першу Конституцію незалежної України.
Правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян – такі основні положення закріплені у найголовнішому документі Української держави. Відповідно до норм Конституції, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно з якою носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є український народ.
З текстом Конституції України можна ознайомитись за посиланням .
Варто зауважити, що з часу прийняття Конституції України її норми неодyоразово зазнавали змін та доповнень.
Зокрема:
-
2004 рік – ухвалення «Конституційної реформи» у Верховній Раді;
-
2010 рік – скасування Конституції 2004 року (без голосування в парламенті за рішенням Конституційного Суду України);
-
2014 рік – повернення до Конституції в редакції 2004 року;
-
2015 рік – внесення змін у частині децентралізації;
-
2016 рік – внесення змін у частині реформування правосуддя та прокуратури;
-
2019 рік – ухвалення змін до преамбули та трьох розділів Конституції України щодо визнання європейської та євроатлантичної інтеграції України як стратегічних напрямків розвитку держави на майбутнє;
-
2019 рік – внесення змін до ст. 80 Основного Закону стосовно обмеження депутатської недоторканності.
Конституція України увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності держави. Її найвища юридична сила, верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність – фундаментальні засади, на яких ґрунтується сьогодення і вибудовується майбутнє українського народу.
Цьогоріч наша держава святкує 26 річницю прийняття Конституції.
Колектив Північно-західного апеляційного господарського суду, як і кожен свідомий українець прагне, аби задекларовані в Основному Законі права завжди залишалися непорушними. Щоби кожен громадянин нашої держави почував себе у правовій безпеці, яку гарантує Конституція України. І нехай наша національна міць та правові надбання століть сприяють подальшій розбудові державності і становленню добробуту в кожній українській сім’ї.