Рада (Відповідач-1) не набувала прав власника на спірну земельну ділянку, а тому, приймаючи оскаржувані рішення, вийшла за межі своїх повноважень, оскільки на момент прийняття нею розпорядчих рішень про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не було згоди власника на припинення права постійного користування за позивачем.
Постановою Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 924/1262/20 залишено без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2023.
Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка, з урахуванням висновків судової земельно-технічної експертизи, належить до земель державної власності та перебуває на праві постійного користування у Позивача, а питання укладення договору оренди землі з її власником не погоджувалось, згода на вилучення і передачу земельної ділянки не надавалась, а відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним рішень Ради в цій частині. Ураховуючи наведене та беручи до уваги розпорядження Відповідачем-1 вказаною земельною ділянкою без достатніх на те підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний договір оренди землі також підлягає визнанню недійсним.
Щодо позовних вимог про скасування записів про право власності та про право оренди земельної ділянки Північно-західний апеляційний господарський суд зазначив, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (набрав чинності 16.01.2020) статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952 викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 цього Закону (в новій редакції) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі, зокрема, визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час постановлення оскаржуваного рішення, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
У зв'язку із викладенням статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952 у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню.
За таких обставин спосіб захисту – скасування записів про проведену державну реєстрацію прав після внесення змін до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не може призвести до захисту або відновлення порушеного права позивача, є неефективним, а тому у цих правовідносинах такі позовні вимоги не можуть підлягати задоволенню.
Верховний Суд погодився з висновками Північно-західного апеляційного господарського суду.
З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2023 у справі № 924/1262/20 можна ознайомитися за посиланням.
Суддя Північно-західного апеляційного господарського суду,
секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
