flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Застосування стандарту доказування "вірогідність доказів"  

13 лютого 2024, 16:31

Громадянин С. відповідно до ч.3 ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не мав права у будь-який спосіб відчужувати частку у статутному капіталі, яку не оплатив, а тому оскаржувані Договір міни частки та похідний від нього Акт приймання-передачі частки, укладені з недодержанням вимог, необхідних для чинності таких правочинів, передбачених ч.ч.1,2 ст. 203 ЦК України, підлягають визнанню недійсними. При цьому висновок експерта у справі є доказом відсутності сплати частки в статутному капіталі товариства, а не її підтвердженням.

 

З таким висновком Північно-західного апеляційного господарського суду, викладеним у постанові від 26.05.2023 в справі № 902/567/21, погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (постанова від 25.10.2023).

Позивач – гр.І., звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договору міни частки у статутному капіталі Товариства, укладеним між гр.С. та гр.Ш., та акта приймання-передачі цієї частки, скасування реєстраційної дії/запису, а також визначення розміру статутного капіталу Товариства й розміру частки його учасника.

Північно-західний апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, останній задовольнив в частині визнання недійсним договору міни, акта приймання-передачі частки та скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі змін складу засновників (учасників) юридичної особи. Мотивував своє рішення тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які (в тому числі первинні документи) докази сплати громадянином С. частки в статутному капіталі Товариства. Наголосив, що відповідно до висновку судової експертизи, експерту не вдалося встановити факт сплати часток в статутному капіталі усіма учасниками Товариства, окрім позивача – гр.І. Отже, цей висновок слід оцінювати як доказ відсутності підтвердження сплати, зокрема гр.С., частки Товариства. Тоді як суд першої інстанції, всупереч обставинам та за відсутності належного обґрунтування, протилежно потрактував цей висновок. Таким чином, відповідач – гр.С. не мав права на відчуження неоплаченої частки у статутному капіталі. Разом з тим, до задоволення підлягає і похідна вимога – скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі, як наслідок визнання судом правочинів недійсними.

Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов’язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, колегія суддів підтримала позицію апеляційного суду щодо відмови позивачу в частині задоволення позовних вимог про визначення розміру статутного капіталу Товариства та розміру частки його учасника, зокрема шляхом зменшення за рахунок спірної частки (10%) розміру статутного капіталу, де частка позивача становить 100 відсотків статутного капіталу, з огляду на те, що така позовна вимога не є належним способом захисту. Враховуючи, що жодною зі сторін спору судове рішення у цій частині не оскаржувалось до касаційного суду, колегія суддів відзначила, що позивач (як власник 90 % статутного капіталу Товариства) на відновлення свого порушеного/оспорюваного права/законного інтересу (як він вважає) не позбавлений можливості визначити розмір статутного капіталу шляхом зменшення його розміру за рахунок спірної частини (10%) статутного капіталу у відповідності до вимог Статуту та чинного законодавства, зокрема, але не виключно, згідно з рішенням загальних зборів товариства.

 

Верховний Суд, врахувавши правове регулювання спірних правовідносин з огляду на встановлені Північно-західним апеляційним господарським судом обставини справи, виснував, що апеляційний суд дійшов заснованого на правильному застосуванні статей 15, 16, 203, 215 ЦК України та частини третьої статті 21 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” висновку про часткове задоволення позовних вимог.

 

З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 25.10.2023 в справі № 902/567/21 можна ознайомитися за посиланням.

 

Суддя Північно-західного апеляційного господарського суду,

секретар ІІ Судової палати Алла Гудак