Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
11.04.2025 до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Компанії до ТОВ "Здорово Компані" про стягнення 232 844 доларів США основного боргу, 20 822 доларів США 3% річних у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору.
Позивач вважає, що відповідач отримав товар на загальну суму 232 844 доларів США і свої зобов`язання з оплати поставленого товару не виконав. Позивач нарахував відповідачу 3% річних від всієї суми заборгованості за період з 18.04.2022 до 10.04.2025, що становить 20 822 долари США.
Господарський суд Хмельницької області провадження у справі №924/389/25 - закрив.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 30.06.2025 у справі №924/389/25 скасував; справу №924/389/25 направив до Господарського суду Хмельницької області для продовження розгляду.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження, вважав, що у договорі наявна пророгаційна угода – про вибір сторонами компетентного державного суду. Натомість, суд апеляційної інстанції кваліфікував таке застереження як таке, що передбачає передачу спорів на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, втім, встановив невиконуваність цієї угоди.
Суд апеляційної інстанції, оцінивши надані докази, дійшов правильного висновку про кваліфікацію застереження саме як арбітражної, а не пророгаційної угоди.
За змістом ст.8 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу цього спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Оскільки йдеться саме арбітражну угоду, а не пророгаційну угоду, то застосуванню підлягають відповідні положення ГПК, Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", а не Закон "Про міжнародне приватне право" та Угода між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу.
Зі змісту арбітражного застереження (п.10.1 Договору) вбачається, що сторони не погодили ні процедурних питань щодо розгляду спору (арбітражного регламенту), ні конкретної інституційної арбітражної установи, яка мала би здійснити розгляд спору.
Більше того, сторони не визначили навіть країну, в якій міг би бути розглянутий спір між ними, оскільки у згаданому п.10.1 Договору вказано, що справа підлягає вирішенню в арбітражному порядку згідно з законодавством країни продавця.
Фактично, Компанія та ТОВ "Здорово Компані" у Договорі обрали лише турецьке законодавство, відповідно до якого має бути вирішений спір між ними. Тлумачити цей вибір також як вибір місця арбітражу у Турецькій Республіці чи арбітражної установи у цій країні немає підстав, адже міжнародний комерційний арбітраж застосовує при вирішення спору право, обране сторонами, чи визначене колізійними нормами. І це не обов’язково має бути право держави, в якій має місцезнаходження інституційний арбітраж чи місце арбітражу. Відтак, з огляду на умови п.10.1 Договору, Верховний Суд погодився з позицією суду апеляційної інстанції про те, що умови Договору не дають можливості визначити міжнародний комерційний арбітраж, який був би повноважним для розгляду спору, порядок його формування, а також порядок розгляду цього спору таким судом.
Верховний Суд також врахував, що загальні засади арбітражного розгляду спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961. Так, за умовами цієї конвенції:
- якщо сторони передбачили передати спори, що можуть виникнути між ними, на розгляд постійного арбітражного органу, але не призначили цього органу і не досягли угоди з цього приводу, то позивач може направити прохання про таке призначення відповідно до положень п.3 цієї статті (п.5 ст.4);
- якщо сторони не домовилися про призначення одноосібного арбітра або якщо призначені арбітри не могли досягти домовленості про заходи, які мають бути вжиті, позивач повинен буде звернутися з проханням про вжиття цих заходів, у тому випадку, якщо сторони домовилися про місце арбітражу, за своїм вибором або до голови компетентної торгової палати місця арбітражу, узгодженого сторонами, або до голови компетентної торгової палати того місця країни відповідача, в якому на момент подання прохання про передачу справи до арбітражу він проживає або має своє місцезнаходження (п.3 ч.4);
- якщо сторони про місце арбітражу не домовилися, то позивач може звернутися на свій вибір або до голови компетентної торгової палати місця країни відповідача, в якому на момент подання прохання про передачу справи в арбітраж він проживає або має своє місцезнаходження, або до Спеціального комітету, склад і характер діяльності якого визначені у додатку; якщо позивач не скористався правами, наданими йому цим пунктом, цими правами можуть скористатися відповідач чи арбітри (п.3 ст.4).
Верховний Суд також врахував, що з позовом у цій справі звернулася Компанія, яка зареєстрована за законодавством Турецької Республіки. При цьому, позивач, не будучи резидентом України, звернувся саме до Господарського суду Хмельницької області, тобто до суду України, а не до суду Турецької Республіки. У відзиві на касаційну скаргу Компанія продовжує притримуватися позиції, що цей спір має розглядатися саме у Господарському суді Хмельницької області (суді за місцезнаходженням відповідача).
Цим додатково підтверджується, що положення арбітражної угоди, викладені у Договорі, були складені нечітко і не давали можливості позивачу визначити місце арбітражу, а відповідач не скористався правом, передбаченим Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961 для уточнення місця арбітражу.
Тому, оскільки арбітражне застереження, яке передбачено у п.10.1 Договору, є таким, що не може бути виконано, пріоритет у розгляді цього спору належить саме Господарському суду Хмельницької області як органу судової влади, а не невстановленому суду країни продавця, на чому правильно наголосив суд апеляційної інстанції.
Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що ця справа підсудна Господарському суду Хмельницької області і, відповідно, вважає передчасним висновок Господарського суду Хмельницької області про закриття провадження у справі згідно п.1 ч.1 ст.231 ГПК з підстав непідсудності цієї справи господарському судочинству (господарським судам України в цілому).
З повним текстом постанови Верховного Суду від 19.12.25 року у справі №924/389/25 можна ознайомитись за посиланням
Секретар ІІ Судової палати
Північно-західного апеляційного господарського суду Тетяна ФІЛІПОВА
_03_03.png)
