Щодо оскарження рішень комісії про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості

Щодо оскарження рішень комісії про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості

Скасована правова позиція

       Постанова КЦС ВС від 26.06.2018 у справі №591/5934/16-ц

КЦС ВС у постанові від 26.06.2018 у справі №591/5934/16-ц викладено висновки про застосування норм Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) та Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 04 травня 2006 року N562 (далі - Методика), а саме:

- за відсутності спричиненої певним порушенням можливості споживання необлікованої електроенергії визначення її обсягу та вартості є безпідставним, оскільки, як вбачається з назви пункту 1.1 та розділу 2 Методики, вона встановлює порядок для визначення обсягу та вартості саме необлікованої електроенергії.

- для правильного застосування цієї санкції самого лише встановлення порушення ПКЕЕ недостатньо, а необхідним є також з`ясування обставин щодо спричинення цим порушенням відповідних наслідків у вигляді можливого чи неможливого споживання споживачем необлікованої електроенергії внаслідок зазначеного порушення.

Актуальна правова позиція

Постанова ВП ВС від 05.10.2022 у справі №906/513/18.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків викладених в постанові КЦС ВС від 26.06.2018 у справі №591/5934/16-ц, якими застосування положень Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 04 травня 2006 року N562 (далі - Методика) у разі вчинення порушення Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) поставлено в залежність від встановлення обставин споживання порушником електроенергії поза обліком, та від обґрунтованих цією позицією висновків КГС ВС, викладених у пункті 36 постанови від 12.03.2019 у справі №906/513/18, про те, що з аналізу пунктів 1.1, 1.2 Методики убачається, що Методика встановлює порядок для визначення обсягу та вартості саме необлікованої електроенергії, а тому за відсутності спричиненої певним порушенням можливості споживання необлікованої електроенергії визначення її обсягу та вартості є безпідставним.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що висновок, зроблений у постанові КЦС ВС від 26.06.2018 у справі №591/5934/16-ц, від якого Велика Палата Верховного Суду відступила, стосувався застосування норм матеріального права, зокрема положень ПКЕЕ та Методики.

При застосовані у цій справі норми розділів ПКЕЕ «3.Встановлення та експлуатація засобів обліку і управління електроспоживанням», «6.Розрахунки за користування електричною енергією» та «10.Права, обов`язки та відповідальність споживачів (субспоживачів) електричної енергії», які покладають на споживача обов`язок зі збереження встановлених на його території (у його приміщенні) пломб та визначають порядок дій енергопостачальника у разі виявлення відповідного порушення, відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 ПКЕЕ не поширюють свою дію на населення - споживачів електричної енергії - фізичних осіб, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування, за винятком електроустановок, які використовуються для здійснення в установленому законодавством порядку підприємницької та/або незалежної професійної діяльності.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої висновки, викладені в пунктах 96, 97 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, про те, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. Із цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими.

Висновки, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду стосовно тлумачення наведених вище норм матеріального права, надалі матимуть значення для подібних правовідносин, врегульованих цими ж нормами права.

Ураховуючи, що у даній справі ТОВ "Малинський спецкар`єр" не виконало передбаченого пунктом 3.3 і підпунктом 26 пункту 10.2 ПКЕЕ обов`язку зі збереження пломби з тавром електропередавальної організації та не зверталось до енергопостачальника з повідомленням про її зрив у порядку, передбаченому абзацом другим пункту 1.2 Методики, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що АТ "Житомиробленерго" відповідно до пунктів 6.40, 6.41 ПКЕЕ та підпункту 2 пункту 2.1 Методики підставно нарахувало 363 842,31 грн вартості необлікованої електроенергії.

Застосування до скаржника санкцій, передбачених пунктом 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»

Скасована правова позиція

 Постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №760/11577/15-ц

Верховний Суд України у даній постанові зробив висновок, що відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити отримувачу (стягувачу), покладається на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року (Закон №2346-III).

Актуальна правова позиція

           Постанова ВП ВС від 17.08.2022 у справі №910/10427/19

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для вирішення питання щодо можливості застосування до скаржника конкретної санкції з усіх передбачених пунктом 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року (далі - Закон №2346-III) визначальним є встановлення змісту категорії «банк, що обслуговує отримувача» у цих правовідносинах.

Суду дійшов висновку, що у розумінні пункту 32.2 статті 32 Закону №2346-III банк, який обслуговує отримувача - особа, яка надає отримувачу послуги з розрахунково-касового обслуговування на підставі відповідного договору, укладеного між ними.

Пункт 1.8 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 №758 свідчить, що Казначейство не є винятком із загального правила, сформульованого у пункті 78 цієї постанови. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства на підставі відповідного договору.

З огляду на викладене вище саме по собі зобов`язання скаржника перерахувати кошти виключно позивачеві і нікому іншому не може свідчити про те, що Казначейство виконує функції банку, який обслуговує отримувача. Таке перерахування - це послуга, яка надається платнику згідно з умовами відповідного договору.

Натомість скаржник є банком, який обслуговує платника (Міністерство юстиції України). Вказане, зокрема, підтверджується обставинами, які встановив суд апеляційної інстанції (пункт 10 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у даних правовідносинах суд не може застосовувати до скаржника санкції, передбачені абзацом другим пункту 32.2 статті 32 Закону №2346-III. Відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), не може покладатись на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону №2346-III - Державну казначейську службу України.

Разом із цим, Суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості відновити свої порушені права в порядку відшкодування шкоди, передбаченому абзацом четвертим пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 17.08.2022 у справі №910/10427/19 дійшла висновку, що відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), не може покладатись на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.07.2017 у справі №760/11577/15-ц, стосовно можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III).