Огляд судової практики щодо спорів пов’язаних із забезпеченням позову

Огляд судової практики щодо спорів пов’язаних

із забезпеченням позову

Розділ І

                 Інститут забезпечення позову

Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. ЄСПЛ у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні ЄСПЛ від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов’язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці ЄСПЛ.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Статтею 136 ГПК України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З огляду на наведені норми процесуального законодавства КГС ВС у справі №913/495/19 відхилив доводи скаржника про неможливість вжиття заходів забезпечення позову на стадії апеляційного розгляду справи.

Суд підкреслив, що частина друга статті 136 ГПК України передбачає можливість забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, зокрема, і на стадії апеляційного провадження, а не лише під час розгляду справи у суді першої інстанції, як помилково стверджує відповідач.

Постанова КГС ВС від 13.04.2020 у справі №913/495/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/88728738

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Саме на оцінці цих обставинах неодноразово акцентував увагу КГС, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, пов'язаних із забезпеченням позовів у корпоративних спорах.

Постанова КГС ВС від 23.03.2020 у справі №910/7338/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/88386312

(Подібна правова позиція:

Постанова КГС ВС від 24.06.2020 у справі №902/1051/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/90057584

Постанова КГС ВС від 11.08.2020 у справі №911/3136/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/90909978

Постанова КГС ВС від 26.08.2020 у справі №907/73/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/91169913

Постанова КГС ВС від 19.10.2020 у справі №915/373/20

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92286812)

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

  Постанова  Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18

  https://reyestr.court.gov.ua/Review/87640690

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного господарського спору.

Постанова КГС ВС від 10.03.2021 у справі №912/1711/20

   https://reyestr.court.gov.ua/Review/95469369

Підхід до застосування ст. 136, 137 ГПКУ є усталеним у практиці ВС, що підтверджується значною кількістю ухвалених у різні роки постанов, наприклад, постанови ВС від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19, від 10.09.2021 у справі №910/18567/20 тощо.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

              Постанова КГС ВС від 21.12.2021 у справі №910/10598/21

https://reyestr.court.gov.ua/Review/102267048

Окремо також потрібно звернути увагу і на вимоги до форми та змісту заяви про забезпечення позову, які встановлені ст. 139 ГПКУ.

Адже відповідно до ч. 7 ст. 140 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст. 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Наприклад, у справі №910/10598/21 заявник звернувся із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив вжити заходи забезпечення майбутнього позову.

Заявник, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення майбутнього позову, взагалі не зазначив з яким позовом він має намір звернутися до суду.

Ані заявником в заяві про забезпечення позову, ані судами в оспорюваних судових рішеннях взагалі не встановлено та не зазначено підстав та предмету майбутнього позову, який судами забезпечено.

 Суд зазначив, що заяву про забезпечення позову подано заявником без додержання вимог ст. 139 ГПКУ, а саме в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 139 ГПКУ заявником не зазначено предмета майбутнього позову, який він просить суд забезпечити, що відповідно до ч. 7 ст. 140 ГПКУ є підставою для її повернення заявнику.

              Постанова КГС ВС від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21

                   https://reyestr.court.gov.ua/Review/102267048

Розділ ІІ

Забезпечення позову у корпоративному спорі шляхом накладення арешту

на майно та грошові кошти

Забезпечення позову в корпоративному спорі є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Постанова КГС ВС від 14.05.2020 у справі № 922/2277/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/89212680

Аналіз постанов КГС ВС, пов'язаних із забезпеченням позову в корпоративних спорах, виявив, що суди нижчих інстанцій часом розширено тлумачать норми про забезпечення позову.

Так, у справі №20з-20 колегія суддів наголосила на тому, що відсутність у процесуальному законодавстві конкретної заборони на звернення заявника із заявою про відкликання раніше поданої ним заяви про забезпечення позову не надає судам права розширено тлумачити встановлені законом підстави для повернення заяви про забезпечення позову, в тому числі шляхом застосування аналогії закону.

Постанова КГС ВС від 28.04.2020 у справі № 20з-20

https://reyestr.court.gov.ua/Review/89008439

Направляючи на новий розгляд справу №50з-20 до апеляційного господарського суду, КГС ВС підкреслив, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що ГПК України не передбачено права повторного звернення із заявою про забезпечення позову з тих самих підстав, є необґрунтованим, оскільки не містить посилання на відповідну норму процесуального права, якою б це питання регулювалося.

Постанова КГС ВС від 23.04.2020 у справі № 50з-20

https://reyestr.court.gov.ua/Review/91118533

У постанові від 19.10.2020 у справі №915/373/20 КГС ВС наголосив на тому, що за своєю суттю арешт майна – це тимчасовий захід, який має наслідком накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. У разі вжиття такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном і не позбавляється їх.

Зважаючи на викладене та норми частини першої статті 137 ГПК України, у разі застосування таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на майно та/чи кошти, немає потреби зазначати в резолютивній частині судового рішення про відсутність обмежень, зокрема щодо користування цим майном.

            Постанова КГС ВС від 19.10.2020 у справі №915/373/20

                https://reyestr.court.gov.ua/Review/92286812

 У справі №905/257/19 Особа_1 звернулася з позовом до КП про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів учасників та змін до статуту, скасування державної реєстрації змін.

 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення загальних зборів КП після 04.08.2016 прийняті особами, що є неналежними учасниками колективного підприємства, що підтверджено рішенням суду у справі №907/526/17.

               Позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке на підставі протоколів загальних зборів КП передано від відповідача – КП та перереєстровано на користь Особи_2, шляхом заборони їй користуватися та розпоряджатися зазначеним майном.

Заяву про забезпечення позову позивач обґрунтував тим, що у серпні 2016 року протоколами зборів Особа_3 переоформила за собою частку в корпоративних правах підприємства за рахунок незаконно виключених учасників у розмірі 89,38 %. Особа_3 переоформила цю частку на пов’язану особу Особа_2. Особа_2 вийшла зі складу учасників КП. Зборами було вирішено протягом місяця виплатити її вартість частки грошима або в натуральній формі.

Заявник зазначав, що в рахунок учасника, який вибув і не входив до підприємства з майном, передано нерухоме майно та все рухоме майно підприємства. КГС ВС залишив без змін рішення суддів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Ураховуючи, що кінцевою метою позову в цій справі є поновлення порушених прав, інтересів позивача як учасника КП, зокрема шляхом повернення переданого Особа_2 нерухомого та рухомого майна у власність підприємства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що застосування заходу забезпечення позову шляхом заборони Особа_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження у будь-який спосіб належного йому на праві власності рухомого та нерухомого майна, яке на підставі протоколів загальних зборів КП передано та перереєстровано від відповідача – КП на Особу_2, безпосередньо пов'язано з предметом позову і такі заходи є обґрунтованими та адекватними.

Постанова КГС ВС від 26.10.2020 у справі №905/257/19

                           https://reyestr.court.gov.ua/Review/92527158

• Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №906/1336/19 Верховний Суд погодився із висновками судів, що обраний спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Предметом спору у даній справі було визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, оформлених протоколом загальних зборів учасників товариства та визнання недійсним договору про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг, укладеного між Товариствами.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області у вказаній справі задоволено заяву Особи-1 про забезпечення позову та накладено арешт на знак для товарів і послуг "ДЗІДЗЬО/DZIDZIO", власником якого є Товариство.

Судові рішення мотивовані тим, що обраний спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Вказаний захід до забезпечення позову спроможний забезпечити ефективний захист порушених, на думку позивача, прав та інтересів.

Накладення арешту на майно, яке є предметом спірного договору, по суті спрямоване на збереження цього об`єкта, яке, за твердженням позивача, було відчужено незаконно та безпідставно, у зв`язку з чим позивач і звернувся з позовом у цій справі.

Отже, накладення арешту на спірне майно у цій справі має логічний зв`язок з предметом позовних вимог, що заявлені, і такий захід може забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача в разі ухвалення рішення про задоволення позову.

Постанова ВП ВС від 08.06.2021 у справі №906/1336/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/98235822

У справі №904/2641/19 співвласник ПП звернувся з позовом до ПП та ТОВ, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ПП та ТОВ і скасувати запис про право власності.

Позивач подав до господарського суду заяву про забезпечення позову, в якій він просив накласти арешт на нерухоме майно та заборонити органам і суб'єктам, які вчиняти повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна.

КГС ВС підкреслив, що спір у справі, по суті, стосується нерухомого майна, яке відчужене за спірним договором. Урахувавши обставини цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення у вигляді арешту такого майна є розумним, обґрунтованим та адекватним.

Права та інтереси позивача, про захист яких він просить суд, співвідносяться з майновими наслідками заборони відповідачу- 2 та третім особам вчиняти дії щодо розпорядження спірним нерухомим майном Суд вважає, що накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом спірного договору, спрямоване на збереження цього майна, яке, за твердженням позивача, відповідач-2 набув незаконно та безпідставно, у зв'язку з чим позивач і звернувся з позовом у цій справі.

Отже, накладення арешту на спірне майно у цій справі має логічний зв'язок з предметом позовних вимог, і такий захід може забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача в разі ухвалення рішення про задоволення позову.

Також висновок суду апеляційної інстанції у цій частині є правильним. Обґрунтованою визнано позицію апеляційного суду про те, що позаяк фактично предмет спору становить нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, то доцільною є і заборона вчиняти щодо спірного нерухомого майна будь які дії, пов'язані з його державною реєстрацією.

Постанова КГС ВС від 18.03.2020 у справі №904/2641/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/88359525

У постанові від 03.12.2020 у справі №911/1111/20 з огляду на те, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується вчинення відповідачем дії щодо зменшення основних засобів товариства, виведення активів на користь іншої юридичної особи, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, колегія суддів КГС ВС дійшла висновку, що такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на кошти у межах ціни позову, є обґрунтованим, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам, забезпечить збалансованість інтересів сторін, реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову, а також не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача.

Крім того, немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишається в володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Постанова КГС ВС від 03.12.2020 у справі №911/1111/20

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93263304

              У спорах про переведення прав та обов'язків покупця простих іменних акцій адекватними заходами забезпечення позову є накладення арешту на прості іменні акції окремих акціонерів до моменту вирішення спору по суті.

КГС ВС зазначив, що дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, встановивши відчуження третіми особами своїх акцій відповідачам, врахувавши принцип "переважного права акціонера на придбання акцій", закріплений у статті 7 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і в статуті ПрАТ, та зваживши на те, що такий захід забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних інтересів інших осіб, з метою реального та ефективного виконання судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно на підставі статей 136, 137 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) наклав арешт на прості іменні акції ПрАТ до моменту вирішення спору по суті і заборонив ПАТ "Національний депозитарій України" та всім іншим депозитарним установам, що здійснюють облік права власності на цінні папери емітентів у депозитарній системі України, проводити облікові операції з внесення змін до системи депозитарного обліку щодо спірної частини простих іменних акцій ПрАТ.

Постанова КГС ВС від 08.10.2018 у справі №910/5065/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77257725