Постановою Верховного Суду від 20.07.2023 залишено без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2023 у справі №902/613/22, якою рішення Господарського суду Вінницької області від 21.12.2022 скасовано, в позові відмовлено.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, погодився з висновком апеляційного суду про те, що у відповідача перед позивачем існує невиконане зобов’язання зі сплати решти боргу за актом приймання-передачі наданих послуг, що охоплює як вартість наданих послуг за актом, так і суму ПДВ.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач підписав акт приймання-передачі наданих послуг №ВР-20190128/1-004 від 26.02.2019 на загальну суму наданих послуг 12 543 481, 81 грн., в тому числі ПДВ – 2 090 580, 30 грн. та акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31.01.2020, в якому відображена сума заборгованості відповідача за договором надання послуг №20190128/1 від 28 січня 2019 року у розмірі 4 288 785,96 грн. після часткового розрахунку в сумі 8 254 695,86 грн. в тому числі суму ПДВ у розмірі 2 090 580,30 грн., чим фактично визнав наявність у нього перед Виконавцем цього боргу.
Відповідно до висновків викладених у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі №905/1198/17, від 05 березня 2019 року у справі №910/1389/18, від 04 грудня 2019 року у справі №916/1727/17, сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що відображена в акті інформація підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Крім того, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суди попередніх інстанцій встановили, що фактична реєстрація податкової накладної №4 від 26 лютого 2019 року, складеної на підставі акта приймання-передачі наданих послуг №ВР-20190128/1-004 від 26 лютого 2019 року, була здійснена за рішенням суду 24 грудня 2020 року, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.
З огляду на цю обставину суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив про те, що відповідно до положень пункту 2.7. договору надання послуг факт реєстрації Виконавцем податкових накладних у ЄРПН є достатньою підставою для виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед Виконавцем в силу вимог пункту 2.7. договору на загальну суму 2 090 580, 30 грн., що є розміром грошового зобов’язання зі сплати ПДВ. З огляду на цей факт у відповідача відсутнє право на утримання суми, що дорівнює податковому кредиту.
Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що уступка права вимоги відбулася 08 грудня 2021 року та підтверджується договором відступлення права вимоги №08122021/3, а зобов`язання здійснити оплату наданих послуг у розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, згідно з пунктом 2.7. договору надання послуг виникло 24 грудня 2020 року, тобто коли була зареєстрована податкова накладна №4. При цьому, зазначені дата: дата реєстрації податкової накладної №4 від 26 лютого 2019 року в ЄРПН (24 грудня 2020 року) та дата уступлення права вимоги (08 грудня 2021 року) відповідачем не заперечувалися.
Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що уступка права вимоги в частині стягнення 2 090 580,30 грн, що дорівнює сумі ПДВ з вартості наданих послуг, відбулася згідно з пунктом 2.7. договору надання послуг після виникнення у відповідача зобов`язання здійснити оплату послуг у розмірі 2 090 580,30 грн, що дорівнює сумі ПДВ, тобто після 24 грудня 2020 року - дати, коли була зареєстрована податкова накладна № 4 від 26 лютого 2019 року в ЄРПН.
Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що позивач не має підстав заявляти до відповідача право вимоги сплати цієї частини боргу, оскільки уступка права вимоги в частині основного боргу на суму 2 090 580,30 грн, що є розміром грошового зобов`язання зі сплати ПДВ, відбулася до моменту виникнення у відповідача зобов`язання зі сплати цієї суми в силу вимог пункту 2.7. договору, з огляду на що суд правильно скасував рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 2 090 580,30 грн основного боргу, що є розміром ПДВ, з нарахуванням 528 619,48 грн інфляційних втрат, 94 677,51 грн трьох відсотків річних та 40 708,16 грн судового збору.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 20.07.2023 року у справі № 902/613/22 можна ознайомитися за посиланням.
Суддя Північно-західного апеляційного господарського суду,
секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
