Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 127/27466/20, виснувала:
– Створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
– Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
– Водночас саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт «є» пункту 8.5 Статуту).
Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час. Однак, за встановленими в цій справі обставинами Директор не дотримався обумовлених вимог закону.
Велика Палата Верховного Суду у цій справі відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21. Зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Північно-західний апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду, яким у позові відмовлено повністю, та ухвалив постанову, якою позов задоволив частково: визнав позивача звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з відповідної дати; зобов’язав Товариство подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Реєстрі, щодо виключення запису про зайняття позивачем посади керівника Товариства; позовну вимогу про проведення змін керівника Товариства залишив без задоволення; в частині вимог до Реєстратора провадження закрив (за відмовою позивача).
Своє рішення мотивував тим, що встановлені у справі обставини, а саме: написання Позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, надіслання цієї заяви усім учасникам Товариства з дотриманням двотижневого строку, передбаченого статтею 38 КЗпП України, а також ініціювання ним проведення загальних зборів із винесенням питання про призначення нового директора на порядок денний відповідно до пункту 8.7 статуту Товариства, - свідчать про те, що Директор дотримався процедури звільнення із займаної посади. Натомість Товариство / засновники Товариства ухилились від виконання обов`язку розглянути заяву Директора про звільнення. Оскільки пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між Директором і Товариством, суд апеляційної інстанції вказав, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у цьому випадку буде такий спосіб захисту як визнання позивача звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. У задоволенні вимоги про зобов`язання Товариства провести зміни керівника суд відмовив, оскільки непризначення нового керівника не впливає на права та законні інтереси Директора.
Положення КЗпП України не містять приписів про відлік початку перебігу двотижневого строку повідомлення роботодавця про звільнення, цей строк слід обчислювати з моменту отримання відповідної заяви роботодавцем, а не з моменту її направлення, оскільки цей двотижневий строк є гарантією прав роботодавця мати час здійснити заміну працівника.
Звільнення посадової особи товариства певним чином ускладнює процес розірвання трудових відносин, адже директор товариства є не лише найманим працівником юридичної особи, а й виконує функції щодо управління нею. Порядок призначення та звільнення директора суттєво відрізняється від порядку, установленого для інших працівників, оскільки керівник є одноосібним виконавчим органом або входить до складу виконавчого органу юридичної особи, якщо це передбачено статутом товариства.
У разі звільнення директора, який є одноосібним виконавчим органом, товариство лишається без органу управління, на який законом покладено керівництво поточною діяльністю товариства, вчинення дій від його імені без довіреності, а звільнення директора без призначення іншої особи на цю посаду може призвести до блокування діяльності товариства. Відповідно, призначення та звільнення керівника відбувається на підставі прийнятого рішення загальних зборів учасників товариства і за правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством.
Керівник (директор) товариства є виконавчим органом юридичної особи, звільнення (зміна) якого повинне супроводжуватися прийняттям (призначенням) нового директора, його право на звільнення кореспондує визначеному статтею 32 Закону № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» обов`язку скликати загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення (поштовим відправленням з описом вкладення) про це кожному учаснику товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників із зазначенням дати, часу та місця проведення, а також порядку денного, в якому одним з питань (або єдиним питанням) буде розгляд заяви керівника про звільнення. Тобто для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства повинен не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати / надіслати її роботодавцю, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення, або ініціювати таке звільнення, якщо скликання загальних зборів віднесено до компетенції іншого органу / посадової особи товариства.
За відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника з метою захисту своїх прав він може звернутися до суду, однак вважає, що належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), про що йдеться у постановах КЦС ВС від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання / подання заяви про звільнення, як у цій справі, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
Підхід, коли суд констатує відсутність рішення загальних зборів про звільнення з посади керівника (виконавчого органу), втім установлює факт припинення трудових відносин на дату закінчення двотижневого строку, наданого на завчасне повідомлення про звільнення, не свідчить про існування між сторонами юридичного спору з можливістю захистити трудові права, які при такому підході не є порушеними.
Ураховуючи специфіку реалізації права звільнитися з посади керівника (директора) товариства саме за рішенням загальних зборів товариства, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлений КЗпП України двотижневий строк може бути недостатнім для вирішення питання зміни керівника та визначення підстав звільнення. Строк має бути розумним, тобто таким, що надає обом сторонам реальну можливість вирішити спірне питання припинення трудових відносин без зловживання правом, а також акцентує увагу на помилковості підходу, за якого в усіх випадках констатується припинення трудових відносин через два тижні після подання / надіслання заяви про звільнення за власним бажанням, якщо на цей час рішення загальними зборами не прийнято.
При цьому, оскільки товариство не може діяти без директора (тобто без виконавчого органу), його зміна обов`язково повинна супроводжуватися призначенням нового директора, а разом із вимогою припинити трудові відносини повинна заявлятись вимога про визначення особи, яка тимчасово (до прийняття загальними зборами рішення про призначення нового директора) виконуватиме обов`язки керівника товариства. Однак законодавством це питання не врегульоване.
Отже, позов Директора не підлягає задоволенню, оскільки недотримання ним визначеного Законом № 2275-VIII та Статутом порядку скликання загальних зборів учасників Товариства з власної ініціативи не дає підстав для висновку про те, що права Позивача були порушені внаслідок позбавлення його можливості припинити свої повноваження як директора Товариства з незалежних від нього причин.
Разом з тим, зважаючи на те, що позивач помер і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.10.2023 року у справі № 127/27466/20 можна ознайомитися за посиланням .
Суддя Північно-західного апеляційного господарського суду,
секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
