Дослідження судом питання перебігу позовної давності за кожною вимогою, зверненою до цієї сторони

Лише у разі дослідження питання перебігу строку позовної давності окремо за кожною звернутою саме до сторони цього спору позовною вимогою та за наявності й з урахуванням відповідних заяв суд мав виснувати про те, чи сплив строк позовної давності до відповідних вимог, а отже і дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для застосування наслідків спливу цього строку.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду, розглянувши постанову Північно-західного апеляційного господарського суду, від 26.07.2023 у справі № 906/213/19.

Предметом позову у справі були вимоги, заявлені прокурором в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, громадянина С. та Фермерського господарства "Джерела"  про визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та укладених на їх підставі з громадянином С. договорів оренди земельних ділянок з підстав порушення законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості.

Північно-західний апеляційний господарський суд змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, відмовивши у позові прокурора з підстав спливу позовної давності.

Саме незгода прокурора з висновками апеляційного суду щодо застосування наслідків спливу позовної давності стала предметом касаційного оскарження судових рішень у цій справі.

Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість та передчасність висновків суду апеляційної інстанції. У своїй постанові зазначив, що апеляційний суд застосував наслідки спливу позовної давності до заявлених прокурором вимог у тому числі за заявою громадянина А. (третя особа, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача). При цьому, обставин щодо звернення й  інших сторін, окрім ГУ Держгеокадастру,  у цьому спорі з заявами про застосування позовної давності апеляційний суд не встановив. Натомість, дійшовши висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до всіх заявлених прокурором у цій справі позовних вимог, суд апеляційної інстанції мав спочатку дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до сторони цього спору позовною вимогою, і лише у такому разі, в залежності від установленого (за наявності та з урахуванням відповідних заяв), виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Отже, не встановивши належним чином ці обставини, а також ураховуючи доводи касаційної скарги прокурора, висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності є передчасними та такими, що не ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи.

При цьому, Верховний Суд вказав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на яку посилався прокурор на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у п1 ч.2 ст.287 ГПК України, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Для цілей застосування ч.ч.3 та 4 ст.267 ЦК України "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.

Так, Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, а справу передав на новий розгляд до цього суду.

З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2023 в справі № 906/213/19 можна ознайомитися за посиланням .

Суддя Північно-західного апеляційного господарського суду,

секретар ІІ Судової палати Алла Гудак