Застосування статті 1212 чи 1174 Цивільного кодексу України при стягненні з роботодавця допомоги по безробіттю

Об’єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі №902/1331/22 відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.10.2020 року у справі №906/1043/19 про те, що в разі відсутності рішення суду про поновлення працівника на роботі стягнення з роботодавця допомоги по безробіттю відбувається на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки зобов'язання є кондикційними, а не деліктними, а відповідно до таких зобов’язань не застосовується положення статті 1166 ЦК України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передаючи справу №902/1331/22 на  розгляд об’єднаної палати пропонувала відступити від зазначеного правового висновку з тих мотивів, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме положення статей 34, 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі Закон України №1533-III) у сукупності зі статтею 1166 ЦК України, оскільки фізична особа, як працівниця центру професійного розвитку педагогічних працівників у період її незаконного звільнення (факт встановлено чинним судовим рішенням у цивільній справі №151/721/21) правомірно звернулася до Центру зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю, оскільки виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення", і така виплата відповідно до частини 1 статті 43 цього Закону, пункту 7 частини 1 статті 31 Закону України №1533-III не здійснювалася би у випадку незаконного звільнення фізичної особи, що свідчить про наявність завдання шкоди  позивачу та причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що згідно із частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Таким чином, у розумінні частини 1 статті 1212 ЦК України в спорах, що виникають з кондикційних правовідносин, належним відповідачем є безпосередньо особа, яка безпідставно набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи.

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов’язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, – так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов’язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов’язаннях, тоді як для кондикційних зобов’язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов’язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього. Інакше кажучи, у деліктних зобов’язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов’язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе (постанова ВП ВС від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункти 45, 46), від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (пункт 54)).

Об’єднана палата звертає увагу на те, що: сам по собі факт оскарження фізичної особи у судовому порядку наказу Відділу освіти про звільнення працівниці з посади, виданого на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (в зв’язку з ліквідацією Установи), не може свідчити про недобросовісність дій особи, яка оскаржила вказаний наказ через два дні після початку виплати їй допомоги по безробіттю, позаяк є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина; незважаючи на те, що після зміни в судовому порядку дати звільнення працівниці з роботи підстава для виплати допомоги по безробіттю відпала (наказ, у зв’язку з видачею якого було здійснено виплату фізичній особі допомоги по безробіттю, визнано незаконним і скасовано рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 05.04.2022 у справі №151/721/21), в силу імперативних положень статті 1215 ЦК України виплачені фізичній особі кошти соціальної допомоги не підлягають поверненню Центру зайнятості.

За таких обставин об’єднана палата вважає, що не фізична особа, а саме Відділ освіти є належним відповідачем, тобто такою юридичною особою, за рахунок якої в принципі можливо задовольнити позовні вимоги Центру зайнятості про повернення виплаченої допомоги по безробіттю.

Враховуючи необхідність неухильного дотримання принципу диспозитивності господарського судочинства, наявний склад сторін справи (позивач – Центр зайнятості, відповідач – Відділ освіти як орган місцевого самоврядування, який не є одержувачем безпідставно набутих фізичною особою коштів у спірній сумі) виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки не відбулося ніякого приросту майна у Відділу (відповідача) як важливої ознаки кондикційних відносин, навпаки, на виконання судового рішення відповідач виплатив на користь фізичної особи суму середньомісячного заробітку, яка є навіть більшою за суму втрачених позивачем коштів (допомоги по безробіттю), виплачених цій же фізичній особі. При цьому заявлення в межах цієї справи вимоги до фізичної особи на підставі статті 1212 ЦК України є недопустимим, позаяк усупереч положенням статті 21 ГПК України передбачатиме необхідність розгляду господарським судом спору, що належить до цивільної юрисдикції.

Таким чином, ймовірне застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України відповідно до висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 у справі №906/1043/19, позбавить позивача можливості ефективно захистити право на повернення безпідставно набутих фізичною особою коштів у виді соціальної виплати без додаткового звернення з позовом до суду цивільної юрисдикції, що, в свою чергу, свідчитиме про недотримання судами принципу процесуальної економії.

За наведених обставин, зважаючи на неможливість реального повного та ефективного захисту прав Центру зайнятості у кондикційних правовідносинах (шляхом стягнення виплаченої допомоги по безробіттю з фізичної особи як безпідставного набувача соціальної виплати), та з метою забезпечення ефективного захисту прав Центру зайнятості на повернення виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю за рахунок заподіювача шкоди (органу місцевого самоврядування), внаслідок неправомірних дій якого вказані кошти й були сплачені незаконно звільненому працівнику, об’єднана палата відступила від викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 у справі №906/1043/19 висновку про те, що в разі відсутності рішення суду про поновлення працівника на роботі стягнення з роботодавця допомоги по безробіттю відбувається на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки зобов'язання є кондикційними, а не деліктними, тому до таких зобов’язань не застосовується положення статті 1166 ЦК України.

Об'єднана палата вважає, що спірні правовідносини, які виникли в зв’язку з поверненням обласному центру зайнятості суми виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю після визнання в судовому порядку незаконним і скасування наказу органу місцевого самоврядування про звільнення зазначеної особи з роботи, не можуть регулюватися як положеннями статті 1212 ЦК України, так і положеннями статті 1166 ЦК України та статей 34, 35 Закону України №1533-III, оскільки наразі зазначені правовідносини є предметом регулювання спеціальної норми статті 1174 ЦК України, застосування якої, на відміну від статті 1212 ЦК України, дозволяє забезпечити повний та ефективний захист прав держави в особі Центру зайнятості на повернення бюджетних коштів шляхом задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої Центру зайнятості внаслідок видачі незаконного наказу Відділом освіти як органом місцевого самоврядування, і з урахуванням принципів верховенства права та процесуальної економії такий захист відбувається в межах цієї господарської справи без додаткових звернень до суду з новим позовом. При цьому виключається регулювання спірних правовідносин і нормами статей 34, 35 Закону України №1533-III, обов’язковою передумовою застосування вказаних правових норм визначено поновлення особи, яка отримувала допомогу по безробіттю, на роботі за рішенням суду, тоді як за обставинами цієї справи відповідне судове рішення стосовно фізичної особи не ухвалювалося.

Як наслідок, заявлена на підставі статті 1212 ЦК України позовна вимога обласного центру зайнятості про стягнення отриманої фізичною особою допомоги по безробіттю, яка (допомога) є соціальною виплатою, не є ефективним способом захисту прав держави на повернення коштів Фонду, який (спосіб) призведе до поновлення порушених майнових прав позивача, зважаючи на усталену судову практику щодо застосування положень статті 1215 цього Кодексу, якою передбачено загальне правило про недопустимість повернення фізичною особою набутих нею без достатньої правової підстави за рахунок іншої особи таких грошових коштів, як заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

З повним текстом постанови об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі №902/1331/22 можна ознайомитися за посиланням.

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак