Спотворення результатів конкурсних торгів

Частиною 1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі Закон) встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Верховним Судом у справі №924/923/23, враховано, що у розгляді справ про оскарження рішень Комітету щодо визнання дій суб’єктів господарювання антиконкурентними узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов’язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб’єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження власної конкурентної поведінки.

Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення торгів (через узгодження поведінки конкурсантами). Узгоджена поведінка учасників Торгів не відповідає суті конкурсу.

Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст ст.ст.1, 5, 6 Закону змагальність учасників торгів передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов’язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.

Схожа за змістом правова позиція щодо змагальності в контексті та змісту ст.ст. 1, 5, 6 Закону є сталою та послідовною і висловлена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 13.03.2018 зі справи №924/381/17, від 12.06.2018 зі справи №922/5616/15, від 18.10.2018 зі справи №916/3214/17, від 18.12.2018 зі справи №922/5617/15, від 05.03.2020 зі справи №924/552/19, від 11.06.2020 зі справи №910/10212/19, від 22.10.2019 зі справи №910/2988/18, від 05.08.2018 зі справи №922/2513/18, від 07.11.2019 зі справи №914/1696/18, від 02.07.2020 зі справи №927/741/19, і підстави для відступу від неї відсутні.

У контексті наведеного, Суд звернувся до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі №910/16662/21, де зазначено наступне: “Колегія суддів виходить з того, що визначальним у цьому висновку Верховного Суду є те, що сама по собі відповідність дій суб’єктів господарювання цивільному, господарському законодавству (як одинокий факт) без урахування інших факторів не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства”.

Верховним Судом зауважено, що змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації, а змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи ст.ст.1, 5, 6 Закону передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов’язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією. У цьому випадку негативним наслідком є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).

Верховний Суд під час розгляду справ, предметом спору у яких є оскарження визнання недійсних Рішень Антимонопольного комітету України про визнання дій суб’єктів господарювання антиконкурентними узгодженими, послідовно висловлювався щодо застосування положень Закону, у тому числі, і в такій категорії справ, які стосувалися визнання недійсними/скасування рішень, відповідно до яких Антимонопольний комітет кваліфікував дії відповідачів у антимонопольних справах за ознаками п.4  ч.2 ст.6 Закону.

У постанові від 07.03.2024 у справі №910/2323/23 Верховний Суд дійшов висновку, що закон не ставить застосування, передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від “спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції. Цілком зрозуміло, що така “домовленість” навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з’ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв’язок, у відповідності до ст.86 ГПК України.

Наведені висновки про необхідність застосування норм ст.86 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №914/1696/18, від 11.06.2020 у справі №910/10212/19, від 02.07.2020 у справі №927/741/19, від 04.02.2021 у справі №910/17126/19, від 26.01.2021 у справі №910/2576/20, від 23.03.2021 у справі №910/4542/20, від 17.01.2023 у справі №910/19251/20.

Верховний Суд неодноразово вказував, що кожна зі справ за участю органів Антимонопольного комітету України є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.

Постановляючи оскаржуване судове рішення у справі №924/923/23, суд апеляційної інстанції, з дотриманням приписів норм матеріального та процесуального права, встановив, що встановлені Рішенням Антимонопольного комітету факти у своїй сукупності не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком об’єктивних чинників, дійшов висновку про узгодження між позивачем та іншим учасником своєї поведінки при підготовці та участі у торгах, зокрема про обмін між ними інформацією, і наведене дало можливість дійти висновку про наявність зокрема, у діях позивача складу правопорушення, передбаченого п.1 ст.50 та п.4 ч.2 ст.6 Закону.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 924/923/23 можна ознайомитися за посиланням.

Суддя Північно-західного апеляційного господарського суду,

секретар ІІ Судової палати Алла Гудак