Велика Палата Верховного Суду: Дайджест судової практики (липень 2025)

Верховний Суд видав черговий дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду, який охоплює рішення, внесені до ЄДРСР у липні 2025 року.

Цього разу дайджест містить правові висновки Великої Палати ВС, зокрема:

 у спорах, що виникають з договірних правовідносин: 

• ВП ВС конкретизувала власний правовий висновок щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, визначивши, що три проценти річних, передбачені цією статтею (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), – це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов’язання боржником, який не підлягає зменшенню судом.

Правовий висновок ВП ВС:

Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Враховуючи відповідні законодавчі зміни, Велика Палата ВС дійшла висновку, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року – на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року – на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Велика Палата ВС конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, три проценти річних не підлягали зменшенню судами, тому позовні вимоги про їх стягнення є обґрунтованими.

Постанова ВП ВС від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/128845028 ;

у спорах, що виникають із земельних правовідносин:

• ВП ВС конкретизувала висновки КГС ВС та КЦС ВС щодо правового режиму земельних ділянок, розташованих у межах прикордонної смуги, визначивши, що земельні ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30–50 метрів уздовж державного кордону України (а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь – шириною до 2 кілометрів), які використовуються для забезпечення діяльності Державної прикордонної служби України, зокрема для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд, належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати лише в державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності

Правовий висновок ВП ВС:

Законодавець визначив як правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги, так і спеціальний правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги шириною 30–50 метрів уздовж лінії державного кордону для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій тощо.

Помістивши відповідні правила про земельні ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30–50 метрів уздовж лінії державного кордону в статтю 77 «Землі оборони» ЗК України, встановивши мету виокремлення такої категорії земель – для забезпечення національної безпеки та оборони, дотримання режиму державного кордону, законодавець відніс ці земельні ділянки в межах прикордонної смуги до категорії земель оборони, для яких передбачений особливий режим використання.

Отже, землі прикордонної смуги шириною 30–50 метрів уздовж лінії державного кордону належать до земель оборони і використовуються для забезпечення діяльності ДПС України, зокрема для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд, прикордонних знаків, просік, комунікацій та інших об’єктів. Ці землі мають особливий правовий режим, запроваджений законодавством, і використовуються з обмеженнями, передбаченими для

забезпечення національної безпеки та оборони держави на кордоні.

Інші земельні ділянки в межах прикордонної смуги, які не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та не підлягають обов’язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, тобто мають інший правовий режим і не належать до земель оборони, можуть перебувати в комунальній та приватній власності.

З огляду на викладене Велика Палата ВС конкретизувала висновки КГС ВС, викладені у постановах від 12 лютого 2025 року у справі № 902/71/24, від 04 вересня 2024 року у справі № 922/4669/23, від 02 жовтня 2024 року у № 444/1011/20, від 15 січня 2025 року у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23 та висновок КЦС ВС, викладений у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 163/2369/16-ц про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, встановленої вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності, тому не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.

Постанова ВП ВС від 02 липня 2025 року у справі № 902/122/24:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/128845054

• Належним способом захисту порушених прав власника щодо земельної ділянки, яка передана на підставі договору оренди, строк якого після його попередньої пролонгації на момент звернення з позовом до суду закінчився, є звернення до суду з вимогою про зобов’язання орендаря повернути земельну ділянку

Правовий висновок ВП ВС:

Наявність зобов’язальних (договірних) правовідносин щодо спірної земельної ділянки унеможливлює її повернення із застосуванням положень статті 391 ЦК України (шляхом пред’явлення негаторного позову до суду).

У разі закінчення строку договору оренди, на який його було укладено, та невиконання орендарем свого обов’язку з повернення земельної ділянки, належним та ефективним способом захисту порушених прав орендодавця відповідно до пункту четвертого частини 2 статті 16 ЦК України є зобов'язання орендаря повернути земельну ділянку, яка була предметом цього договору.

Постанова ВП ВС від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/129278127

Повний текст дайджесту судової практики Великої Палати Верховного Суду (липень 2025 року) – за посиланням.