flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Підвищений стандарт доказування щодо кредитора включає необхідність, зокрема, відповідності таких доказів встановленим ГПК України вимогам щодо належності, допустимості, достовірності та вірогідності тощо.

25 грудня 2025, 08:00

За наявності мотивованих заперечень боржника та/або іншого кредитора господарський суд мав не лише констатувати факт подання заявником копій відповідних документів, але й перевірити їхню процесуальну якість, спосіб одержання, внутрішню узгодженість із іншими матеріалами справи, здатність у сукупності з ними достовірно підтвердити існування відповідних зобов'язань.

Відповідно до положень статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Залишивши поза увагою положення наведеної норми процесуального права, апеляційний господарський суд не з'ясував наявність/відсутність об'єктивних підстав для поставлення під сумнів наданих Заявником копій документів, чи виражали такий сумнів учасники справи (зокрема скаржник) під час розгляду Заяви місцевим господарським судом, чи було ініційовано витребування оригіналів відповідних письмових доказів, чи було їх подано на вимогу суду (в разі її наявності) тощо. З огляду на таке господарський суд апеляційної інстанції передчасно відхилив аргументи скаржника щодо необхідності залишення поза увагою копій Договору позики і Розписки, наданих Заявником на підтвердження його грошових вимог до Боржника.

 

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04.12.2025 у справі № 902/122/25, якою скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання щодо визнання кредиторських вимог Нерсикян Наіри Арташесівни.

 

Також Верховний Суд, не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про підтвердження фінансової спроможності Заявника надати позику Боржнику в розмірі 1 400 000,00 грн, пославшись на зміст пункту 1.2 Договору позики (щодо підтвердження походження грошових коштів позикодавця податковою звітністю за 2021 рік) та наявну в матеріалах справи відповідь № 1546511 від 07.07.2025 з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, здекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи щодо отриманих доходів та утриманих податків Заявника за період 1 квартал 2020 року - 4 квартал 2022 року, зауважив, що відповідно до закріплених у статтях 2, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства, усталеної правової позиції Верховного Суду (зокрема викладеної в постановах, на які посилаються господарські суди в оскаржуваних судових рішеннях) заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені грошові вимоги до боржника, та несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, одним із яких може бути відмова у визнанні його грошових вимог (у разі ненадання заявником належного документального підтвердження відповідного зобов'язання).

Верховний Суд зазначив, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених зазначеним Господарським процесуальним кодексом України випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених зазначеним Кодексом.

У силу частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Зокрема, у статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено витребування доказів судом за відповідним клопотанням учасника справи, який не може самостійно надати докази; у частині 6 статті 91 зазначеного Кодексу передбачено витребування судом за клопотанням учасника або з власної ініціативи оригіналу письмового доказу, копію (електронну копію) якого подано.

При цьому витребування господарським судом доказів передбачає постановлення ним відповідної ухвали (частина 4 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

У зв’язку з викладеним Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний господарський суд під час перегляду оскаржуваних ухвал господарського суду першої інстанції не дослідив зазначений доказ (відповідь №1546511 від 07.07.2025), покладений у основу зазначених судових рішень, з точки зору його відповідності вимогам статей 74, 77, 81 Господарського процесуального кодексу України, тому дійшов передчасного висновку про належне підтвердження Заявником його грошових вимог до Боржника, зокрема, реальності надання відповідної позики. З огляду на таке посилання апеляційного господарського суду на зазначену відповідь як на доказ, що безумовно підтверджує джерела походження позичених Заявником Боржнику коштів, не є достатнім з урахуванням підвищеного стандарту доказування грошових вимог, яка застосовується у справах про банкрутство (неплатоспроможність) згідно з усталеною практикою Верховного Суду.

 

З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2025 у справі № 902/122/25 можна ознайомитися за посиланням.

 

Секретар судової палати № 1

Північно-західного апеляційного

господарського суду  Олена КРЕЙБУХ