Європейський суд з прав людини: Захист права власності добросовісного набувача

04.12.2025 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі Космацька проти України (KOSMATSKA v. Ukraine; № 9953/16). Справа стосується позбавлення заявниці земельної ділянки, яку вона придбала у приватних осіб, внаслідок судових рішень, якими було задоволено позов прокурора про повернення землі Державі. Так, у 2008 році Бородянська РДА передала у приватну власність 109 особам земельні ділянки по 2 га кожна, 14 таких ділянок викупила заявниця, об’єднавши їх у масив площею 28 га. За словами останньої, сума угоди склала понад 3 млн грн, що на момент події становило приблизно 436 000 євро.

Згодом прокурор оскаржив первинну приватизацію, обґрунтовуючи позов фактами, встановленими проведеним розслідуванням, під час якого було виявлено, що первинна приватизація землі відбулася за сумнівних обставин, деякі з 109 осіб взагалі не зверталися із заявами про приватизацію, а їхніми втраченими паспортами скористалися треті особи для оформлення ділянок. Суд скасував рішення Бородянської РДА року про виділення землі.

У подальшому прокурор звернувся до суду із позовом до заявниці про визнання недійсним її права власності на земельну ділянку площею 28 га та повернення цієї землі на користь Держави. Він посилався, inter alia (злий умисел), на статті 387 і 388 Цивільного кодексу та на попередні судові рішення, що призвели до скасування рішень Бородянської РДА в 2008 році. Позови прокурора були задоволені судами трьох рівнів юрисдикції, а остаточне рішення було винесено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.08.2015 року. Суди встановили, що земля була незаконно вилучена з володіння Держави та що її можна було повернути на підставі статей 387 та 388 пункту 3 Цивільного кодексу України.

Суди також відхилили аргументи заявниці щодо пропуску прокурором строку позовної давності як необґрунтовані, враховуючи, що прокурор дізнався про незаконність придбання землі лише у 2013 році в результаті другого розслідування.

Звертаючись до ЄСПЛ, заявниця скаржилася на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції стосовно позбавлення її власності, яке, за її твердженням, було незаконним і непропорційним, оскільки їй не було надано жодної компенсації, а держава переклала на неї відповідальність за власні помилки при первинному виділенні землі. Вона також скаржилася, що національні суди не застосували строк давності до позову прокурора проти неї.

ЄСПЛ зазначив, що в цій справі було втручання у власність заявниці, враховуючи, що її право власності було визнано недійсним остаточним рішенням суду. ЄСПЛ наголосив, що органи влади не довели недобросовісність покупця, у справі немає доказів, що заявниця знала про махінації з паспортами під час приватизації 2008 року. Суд вказав на помилку національних судів, які застосували ст. 387 Цивільного кодексу України (віндикація від незаконного володільця), адже заявниця набула землю на підставі офіційних договорів купівлі-продажу та зареєструвала її. Оскільки причетність заявниці до шахрайства не встановлена (що підтвердив і ВС в іншій справі № 360/625/16-ц), підстави для застосування ст. 387 ЦК були явно відсутні.

Також ЄСПЛ визнав «очевидно сумнівним» застосування п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки ця норма стосується безоплатного отримання майна, тоді як заявниця придбала землю за договорами купівлі-продажу, тобто відплатно. Суд зауважив, що національні суди ігнорували ст. 140 Земельного кодексу України, яка містить вичерпний перелік підстав припинення права власності, жодна з яких не підходила до ситуації заявниці.

Суд вказав і на суспільний інтерес питання повернення державі незаконно відчуженої землі. Зазначив, що відновлення Державою своїх прав власності на незаконно відчужену землю може бути виправданою підставою для позбавлення власності, а належне управління землею, що служить інтересам суспільства та конкретної місцевої громади, є метою, що відповідає суспільним інтересам у значенні другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо пропорційності Суд підкреслив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання було пропорційним між засобами, що застосовуються, та метою, що переслідується. У зв'язку з цим Суд зазначає аргумент Уряду про те, що заявниця могла б подати позов проти продавців зазначеного майна відповідно до положень Цивільного кодексу, що стосуються недійсності правочинів, щоб повернути гроші, які вона за нього заплатила. У зв'язку з цим Суд зазначив, що, якщо це вимагається національним законодавством, заявники можуть бути зобов'язані або порушити окреме провадження з метою отримання компенсації за майно, втрачене внаслідок помилки органів влади, або довести, що існувала перешкода, яка заважала подати обґрунтовані позови чи домогтися їх задоволення. На підставі вищевикладеного Суд не вважав виправданим з урахуванням необхідної пропорційності втручання та необхідності збереження справедливого балансу між інтересами, що стоять на кону, вимагати від заявниці подати позов проти первинних власників зазначеної землі з метою отримання компенсації. З цього випливає, що втручання у майнові права заявниці не може бути визнане пропорційним заходом. ЄСПЛ встановив у даній справі, що визнання недійсним права заявниці на 28 га землі без компенсації було непропорційним заходом. Тому він вважав, що існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між встановленим порушенням і вимогою заявниці про відшкодування вартості майна. З огляду на вищевикладене, Суд дійшов висновку, що втручання у майнові права заявниці, окрім того, що викликає сумніви щодо його законності, наклало на неї непропорційний тягар.

Висновок ЄСПЛ: Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності).

Рішення у справі № 9953/16 ухвалене Палатою 04.12.2025 року та набуде статусу остаточно відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

З повним текстом Огляду рішень Європейського суду з прав людини (грудень 2025 року) можна ознайомитися за посиланням.

Відділ аналітичної роботи, узагальнення судової практики та судової статистики