Презумпція обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні

Порівняльний аналіз змісту термінів "дізналася" та "повинна була дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Стягувач, який подав до відповідного виконавчого органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій та не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав від державного виконавця певні процесуальні документи або відповіді.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.10.2020 в справі № 5019/337/11, погодившись із позицією Північно-західного апеляційного господарського суду, викладеною в постанові від 15.07.2020.

У даній справі розглядалася скарга  Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на бездіяльність головного  державного виконавця Сарненського районного відділу державної виконавчої служби Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), яка полягала у не здійсненні опису та арешту нерухомого майна, належного боржнику, у межах виконавчого провадження з виконання наказу в цій судовій справі. Своєчасність звернення зі скаргою Банк обґрунтовував тим, що встановлений законом строк для звернення до суду зі скаргою на триваюче в часі порушення прав Банку, як стягувача - бездіяльність головного державного виконавця в межах виконавчого провадження щодо не здійснення опису й арешту нерухомого майна неодноразово переривався вимогами Банку про вчинення виконавчих дій, спливає не раніше 27.03.2020, оскільки, Банк на адресу ВДВС направив заяву про проведення виконавчих дій 17.03.2020 року, на момент подачі скарги до суду ВДВС дану заяву не отримав.

Місцевий господарський суд, задовольняючи скаргу, зазначив, що державним виконавцем порушено права стягувача як сторони виконавчого провадження, адже у період з моменту відкриття виконавчого провадження до звернення Банку до суду із скаргою на дії державного виконавця державним виконавцем фактично не здійснювалися дії щодо примусового виконання наказу у справі, окрім винесення постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження. У зв`язку із чим місцевий господарський суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, а бездіяльність державних є неправомірною.

Північно-західний апеляційний господарський суд, скасував     ухвалу місцевого господарського суду про задоволення скарги Банку та залишив її без розгляду. Апеляційний суд наголосив, що суд першої інстанції, прийнявши до розгляду скаргу Банку від 19.03.2020 та розглянувши її по суті, допустив порушення норм процесуального права, оскільки згідно положень частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України скарги, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, що не позбавляє скаржника в подальшому права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку.

Верховний Суд погодився із таким висновком Північно-західного АГС. При цьому, зазначив, що  згідно з частиною 5  статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент звернення стягувача до суду зі скаргою) рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішенняможуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Такий же строк встановлено й статтею 339 ГПК України . Водночас у статті 341 ГПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Верховний Суд у даній справі також посилається на судову практику Конституційного Суду України, зокрема, у рішенні від 07.07.1998 № 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин 2 і 3 статті 84 та частин 2 і 4 статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України)  Конституційний Суд України зазначив: "Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні".

З огляду на встановлений статтею 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Отже, такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.

Аналогічну праву позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі №   920/149/18 (постанова від 13.03.2019) та Касаційним господарським судом у справі №   918/333/13-г (постанова від 08.10.2020).

Верховний Суд наголошує, що порівняльний аналіз змісту термінів "дізналася" та "повинна була дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому, Колегія суддів Касаційного господарського суду враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування.

Оскільки, як свідчать матеріали справи та установлено Північно-західним АГС Банк звернувся до суду першої інстанції зі скаргою на бездіяльність державного виконавця майже через дев`ять місяців після надсилання на адресу Сарненського РВ ДВС заяви, в якій він просив здійснити передбачені Законом України "Про виконавче провадження"  виконавчі дії, отже він знав, чи міг знати протягом цього часу про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

Верховний Суд вважає правомірним висновок апеляційного господарського про те, що подаючи 10.07.2019 до Сарненського РВ ДВС заяву про здійснення виконавчих дій, Банк знав про порушення його права як стягувача.  Стягувач, який подав до виконавчого органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій та не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав від державного виконавця певні процесуальні документи або відповіді.

Верховний Суд вказує, що постанова Північно-західного АГС про залишення без розгляду скарги Банку з підстав пропуску процесуального строку для подання скарги та відсутності клопотання заявника про його поновлення, постановлена у відповідності до вимог процесуального законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.10.2020 року у справі № 5019/337/11 можна ознайомитися за посиланням.

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак