В одній з постанов Велика Палата Верховного Суду підтвердила свою відданість гарантіям дотримання правової визначеності, сформульованих в одному з рішень ЄСПЛ, і сформувала концепцію: "…зв'язаності Великої Палати Верховного Суду власними правовими позиціями".
Та чи завжди Суд дотримувався такого підходу? І яким має бути порядок відступлення від принципів, сформованих у практиці ЄСПЛ, і концепції, що напрацьована самою Великою Палатою Верховного Суду?
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 уперше обґрунтувано відступлення від своїх попередніх правових позицій із застосуванням практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ, ЄвроСуд), а саме Рішення ЄСПЛ у справі "Chapman v. the United Kingdom" ("Чепмен проти Сполученого Королівства") від 18 січня 2001 року, заява № 27238/95.
У § 70 цього рішення ЄСПЛ наголосив на тому, що "в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не має відступати від попередніх рішень за браком належної для цього підстави".
У п. п. 43-45 своєї постанови ВП ВС також виклала аргументацію щодо можливих підстав для відступлення від своєї усталеної практики. Як слушно підкреслила ВП ВС, "причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту".
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.
Суд пов'язує можливість відкидання своєї попередньої практики з двома основними підставами:
- вади ухваленого раніше рішення або ж групи рішень;
- зміна суспільного контексту.
У чому ж можуть полягати вади попередніх рішень? На думку ВП ВС, такими хибами треба вважати їхню неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість або ж помилковість.
Саме з підстав неефективності попередньої практики Верховний Суд у даній справі й відступив від своїх раніше сформульованих висновків.
Отже, Велика Палата Верховного Суду приймаючи рішення може відступити від висловлених раніше правових позицій викладених в раніше ухвалених рішеннях для забезпечення єдності та сталості судової практики.
Проте, Велика Палата Верховного Суду мусить мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їхнього правового регулювання.
Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
Докладніше у таблиці ЗАВАНТАЖИТИ
_03_03.png)
