Огляд правових позицій Великої Палати Верховного Суду у корпоративних спорах (в т.ч. пов’язаних із правом на частку в статутному капіталі товариства) за 2018 рік – листопад 2020 року
Питання юрисдикції
Постанова ВП ВС від 11.04.2018 у справі № 911/3704/16
Справи, які виникають у спорах між акціонерним товариством та його акціонером (акціонерами), які пов'язані із втратою системи реєстру власників іменних цінних паперів та порушенням товариством своїх обов'язків щодо відновлення реєстру власників іменних цінних паперів, слід розглядати як справи, що виникають із корпоративного спору, а отже вони є підвідомчими господарським судам.
Постанова ВП ВС від 28.08.2018 у справі №902/458/16
Оскільки позивач посилається на порушення права управління товариством унаслідок відчуження за значним правочином без рішення загальних зборів майна цього товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, спір є підвідомчим господарським судам.
Постанова ВП ВС від 12.09.2018 у справі №308/11659/16-ц
Господарським судам підвідомчі справи, що виникають, зокрема, з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками), пов'язаних з діяльністю такої особи, правами й обов'язками її учасників (засновників) (п.4 ч.1 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Аналогічний за змістом припис закріплений у п.3 ч.1 ст.20 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017.
На вимоги учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи про визнання недійсним укладеного цією юридичною особою договору поширюється юрисдикція господарського суду незалежно від того, чи заявлені іншими відповідачами у справі фізична особа як сторона оспорюваного договору та приватний нотаріус, який цей договір посвідчив.
Постанова ВП ВС від 09.04.2019 у справі №916/1295/18
Спір про визнання недійсним договору, укладеного товариством без згоди засновників, є спором про порушення корпоративних прав і підвідомчий господарським судам.
Постанова ВП ВС від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 (№ в ЄДРСР 93217980)
Справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Постанова ВП ВС від 21.01.2020 по справі № 908/2606/18
У цій справі спір стосується визнання недійсним укладеного відповідачкою з ОСОБА_1 оскарженого договору, предметом якого є земельна ділянка, що згідно з доводами позовної заяви перебувала у користуванні позивача.
Питання виходу члена зі складу фермерського господарства неврегульоване ані статутом, ані Законом України «Про фермерське господарство», ані іншими нормативними актами. Тому відповідно до частини першої статті 8 ЦК України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Спір у цій справі не можна вважати таким, що виник з корпоративних відносин, оскільки він не пов`язаний із діяльністю фермерського господарства та членством у ньому, а стосується дій позивачки з розпорядження належною їй на праві власності земельною ділянкою, зокрема з укладення оскарженого договору.
За відсутності у сторін в цій справі корпоративних відносин з приводу права користування майном відповідачки суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що вона не є суб`єктом господарювання, а спір не є таким, що виник з відносин, в яких фізична особа, яка не є підприємцем, може бути стороною господарського процесу.
Постанова ВП ВС від 26.02.2020 по справі № 750/3192/14
Позивач є засновником і членом адвокатського об`єднання, а отже носієм корпоративних прав, а відносини між ним і адвокатським об’єднанням щодо виключення його зі складу адвокатського об`єднання, а також членства в адвокатському об`єднанні, діяльності останнього та його припинення - є корпоративними.
Закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства
Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору, втім, Велика Палата Верховного Суду, визначивши належність цього спору до юрисдикції господарського суду та закривши провадження, спір не вирішувала.
Постанова ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 338/667/19
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Спір за позовом члена або колишнього члена кредитної спілки щодо повернення йому внесків з її майна у зв`язку з виходом із членства у цій спілці, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням цих внесків, є пов`язаним із припиненням корпоративних прав відповідного члена. Тому такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Спори, пов`язані із правами на частку в статутному капіталі товариства
Постанова ВП ВС від 23.05.2018 у справі № 911/3494/16
Спір, який виник з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Постанова ВП ВС від 13.02.2019 у справі №756/10182/16-ц
Спір про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства виник із цивільно-правових відносин, стосується розпорядження корпоративними правами, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Постанова ВП ВС від 24 .04. 2018 року у справі № 925/1165/14
Вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, має визначатися із дійсної (ринкової) вартості об'єкта оцінки, з урахуванням всього майна товариства.
Постанова ВП ВС від 24.04.2019 у справі №752/21520/18:
Спори між учасниками товариства щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства є такими, що виникають з корпоративних відносин, а тому такі спори охоплюються юрисдикцією господарського суду і мають розглядатися за правилами господарського судочинства незалежно від того, чи кваліфікує позивач відповідний договір як підроблений.
Постанова ВП ВС від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц
Позовні вимоги фізичної особи про визнання удаваним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства та про належність права власності на таку частку мають вирішуватись у порядку господарського судочинства.
Постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 2/0828/392/2012
1) Поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у більш ніж через 4 роки є втручанням у принцип res judicata, але таке втручання за обставин цієї справи та з огляду на поведінку її учасників було виправданим.
2) Спір стосовно переведення на позивача за первісним позовом прав і обов`язків учасника товариства шляхом визнання за ним права власності на частку у статутному капіталі товариства є таким, що виник з корпоративних відносин. Тому стосовно такого спору юрисдикцію має господарський суд.
Постанова ВП ВС від 01.04.2020 по справі № 813/1056/18
Позивач оскаржив до адміністративного суду дії суб`єктів владних повноважень - державних реєстраторів, які пов`язані з реєстрацією змін до установчих документів юридичних осіб, посилаючись при цьому на порушення цими суб`єктами положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Закриваючи провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є спором про цивільне право, оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи. Так, вчиняючи оскаржувані реєстраційні дії, відповідачі не мали публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняті відповідачами оскаржувані рішення стосувалися реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо віднесення спору у цій справі до юрисдикції загальних судів з огляду на таке.
Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.
Виникнення спірних правовідносин у даній справі фактично зумовлене укладенням правочинів щодо відчуження часток у статутному капіталі юридичних осіб та подальшою перереєстрацією цих прав.
Аналізуючи зміст наведених вище правових норм та фактичних обставин справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі підпадає під юрисдикцію господарських судів як за пунктом 3, так і за пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України.
При цьому слід мати на увазі, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт «е» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Незаконність змін у складі майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте є підставою для відшкодування збитків особою, яка їх завдала.
Постанова ВП ВС від 08.09.2020 по справі № 916/667/18
1) Оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, недійсним може бути визнаний лише сам договір як правочин, а не документ, у якому відображено текст договору (зокрема, дублікат договору).
2) Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тому пункт 5 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою.
Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір..
Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року, та у справі № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року.
3) У цій справі покупці отримали товар (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі позивачка, пред`явивши позовну вимогу про розірвання спірного договору, обрала неналежний спосіб захисту її права.
4) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що розірвання договору саме по собі не має наслідком ані повернення позивачу майна, яке було передано на виконання розірваного договору без зустрічного задоволення, ані виникнення в позивача права власності на це майно, а є підставою для виникнення обов`язку відповідачів повернути це майно.
При цьому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржників про те, що за приписами частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору. По-перше, як було встановлено, у спірних правовідносинах вимога про розірвання договору є неналежним способом захисту прав продавця. По-друге, у разі, якщо б розірвання договору в цій справі було би можливим, то припущення, що сторона договору, яка його виконала, але не одержала від другої сторони зустрічного задоволення, в разі розірвання договору позбавляється як можливості вимагати виконання обов`язку з договору, так і можливості вимагати повернення того, що було виконано цією стороною під час дії договору, означає позбавлення такої сторони будь-якого захисту. Одержання другою стороною того, що було виконано під час дії договору, не можна кваліфікувати як збитки, завдані зміною або розірванням договору (частина п`ята статті 653 ЦК України), оскільки прийняття виконання другою стороною було правомірним, здійсненим на підставі чинного договору. Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Тому, на відміну від визнання судом недійсним оспорюваного договору, розірвання судом договору створює правові наслідки лише на майбутнє, зокрема за певних умов і можливість вимагати повернення того, що було виконано під час дії договору.
Отже, частину четверту статті 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов`язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов`язання припиняються на майбутнє.
Якщо ж зобов`язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, якщо договір, на підставі якого друга сторона набула право власності на майно, розірвано, то друга сторона автоматично не втрачає права власності на це майно, а перша сторона не набуває права власності. При цьому відповідно до статті 392 ЦК України саме власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тому позовна вимога про визнання права власності на майно не відповідає належному способу захисту права особи, яка право власності на це майно не набула. Водночас унаслідок розірвання договору, на виконання якого одна сторона передала майно, не одержавши зустрічного задоволення, виникає зобов`язання, за яким друга сторона повинна повернути майно першій стороні у володіння і у власність, а перша сторона має кореспондуюче право вимагати виконання цього обов`язку.
Способом захисту позивача в цьому разі є примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Позовна вимога про стягнення майна з відповідача на підставі приписів глави 83 ЦК України відповідає такому способу захисту.
У цій справі майном, яке передано відповідачам за спірним договором, є частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю є підставою для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (підпункт «е» пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона вже звертала увагу на те, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 за провадженням № 12-88гс19).
5) Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що відповідно до законодавства, яке було чинним на час проведення загальних зборів ТОВ «Інвест-курорт-1» (03 червня 2016 року), статут товариства з обмеженою відповідальністю мав містити, зокрема, відомості про розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника (статті 4, 51 Закону України «Про господарські товариства, абзац другий частини першої статті 143 ЦК України).
Унесення змін до статуту товариства, зокрема щодо складу учасників та розмірів їх часток, здійснюється за рішенням загальних зборів товариства (пункт «б» статті 41, стаття 59 Закону України «Про господарські товариства, пункт 2 частини четвертої статті 145 ЦК України). Отже, в разі зміни складу учасників або розміру їх часток товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства на підставі волевиявлення учасника товариства та набувача частки про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, у заяві учасника товариства та набувача частки, або могло бути доведено до відома товариства іншим чином.
Рішення товариства про внесення змін до статуту товариства та його статут були, серед іншого, підставою для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункти 2, 8 частини четвертої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). З моменту внесення відповідних змін до зазначеного Реєстру рішення товариства про внесення змін до статуту товариства вичерпувало свою дію.
У разі відчуження учасником товариства своєї частки у статутному капіталі товариства законом не було передбачено ані погодження товариством такого відчуження, ані прийняття набувача частки до складу учасників товариства. Отже, рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» за пунктами № 1 і № 2 порядку денного про погодження рішення ОСОБА_3 відступити належну їй частку в статутному капіталі та про включення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» не спричинило юридичних наслідків щодо зміни складу учасників цього товариства. Такі зміни у складі учасників відбулися не внаслідок прийняття рішення загальними зборами учасників товариства, а внаслідок звернення продавця та покупців частки до цих зборів, тобто внаслідок доведення їхнього волевиявлення до відома інших учасників, які із цього моменту мають вважати покупців учасниками товариства. У зв`язку із цим надалі були внесені зміни до статуту та здійснена реєстрація відповідних змін, які мають значення для третіх осіб. Тому оскарження рішень загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» за пунктами № 1 і № 2 порядку денного не може призвести до захисту прав колишнього учасника цього товариства.
Крім того, оскільки за висновком Великої Палати Верховного Суду позовна вимога про розірвання спірного договору в цій справі не підлягає задоволенню, то немає підстав і для задоволення спрямованої на повернення позивачці часток у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» позовної вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» у частині рішень з питань № 1 і № 2 порядку денного.
У зв`язку із цим судові рішення в частині задоволення зазначеної позовної вимоги скасовані з прийняттям нового рішення, яким у позові відмовлено.
Спори, пов`язані із оскарженням рішень загальних зборів
Постанова ВП ВС від 28.01.2020 по справі № 924/641/17
Порядок скликання та проведення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи визначений законодавством України за положеннями якого учасники (акціонери, члени) юридичної особи мають бути до початку загальних зборів повідомлені про дату, місце, час проведення та порядок денний таких зборів. Такий порядок скликання загальних зборів вищого органу управління юридичної особи не залежить від її організаційно-правової форми, є загальноприйнятим та таким, що гарантує забезпечення права учасника (акціонера, члена) юридичної особи на участь в управлінні нею.
Позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами учасників (акціонерів, членів) рішень, оскільки вплив учасника (акціонера, члена) на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням.
Внаслідок неповідомлення про час, місце проведення засідання ради та про порядок денний позивача було позбавлено можливості взяти участь у засіданні ради, чим порушено його права на участь в управлінні.
Постанова ВП ВС від 18.03.2020 по справі № 129/1033/13-ц
Враховуючи, що Колективне підприємство не є господарським товариством, зміни у ГПК, які передбачали юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством, набрали чинності з 28.03.2014 року, а позивач звернувся до суду у квітні 2013 року, такий спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Суди не встановили, що за Статутом у редакції 1996 року право на участь у загальних зборах працюючих співвласників підприємства набував кожен спадкоємець померлого працюючого співвласника. Суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно не застосували до правовідносин стосовно порядку набуття членства у підприємстві: пункт 2 частини першої статті 1219 ЦК України про невходження до складу спадщини права на участь у товаристві.
Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Суди використали концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем.
Судами не встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин позивач, маючи статус працівника підприємства, був також його співвласником, тобто що він був працюючим співвласником у розумінні Статуту у редакції 1996 року.
Не встановивши згідно з вимогами Статуту наявність у позивача статусу працюючого співвласника, необхідного для участі у загальних зборах працюючих співвласників, не виявивши, що у таких зборах, рішення яких оскаржив позивач, брали участь конкретні особи, які не мали на це права, відсутні підстави для висновку про порушення порядку скликання та проведення тих зборів, визначення необхідного кворуму для ухвалення відповідних рішень.
Постанова ВП ВС від 16.10.2019 по справі № 752/10984/14-ц
Позивачка оскаржила рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ, рішення його наглядової ради про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління товариства та призначення тимчасово виконуючого обов'язки голови правління.
Правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, також не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що застосування частини третьої статті 99 ЦК України щодо керівника або іншого члена виконавчого органу товариства не обов'язково впливає на трудові права відповідної особи. Так, застосування інституту припинення повноважень керівника товариства, який є членом виконавчого органу, зумовлює втрату повноважень у відповідному виконавчому органі товариства, без яких ця особа не може здійснювати керівництво товариством і виконувати інші функції члена його виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України). Проте за згодою працівника його також може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України). Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення (див. пункти 4.15-4.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
Натомість, відносини сторін трудового договору щодо оплати праці відстороненої посадової особи-члена виконавчого органу чи особи, повноваження якої як члена виконавчого органу припинені, переведення таких осіб на іншу роботу (у тому числі тимчасового) чи звільнення регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими, а тому їх слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
З огляду на те, що позивачка оскаржує рішення органів управління ПрАТ «Індар» (загальних зборів і наглядової ради), пов'язані з його діяльністю і управлінням цим товариством, розгляд таких вимог вимагає оцінювання законності дій зазначених органів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства (ЦК України, Закону України «Про акціонерні товариства» тощо). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи позивачки у запереченні на касаційні скарги стосовно порушення норм трудового законодавства й умов її трудового договору під час відсторонення від виконання обов'язків голови правління ПрАТ .
Оскільки позовні вимоги про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ є тісно пов'язаними з вимогами про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради цього товариства, розгляд вимог про скасування відповідних записів і вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачкою способу захисту у частині таких вимог, належить до юрисдикції господарського суду.
Отже, спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду (близькі за змістом висновки щодо юрисдикції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №145/1885/15-ц, від 10 вересня 2019 року у справі №921/36/18).
Спори, пов`язані із припиненням повноважень члена виконавчого органу товариства
Постанова ВП ВС від 10.04.2019 у справі №510/456/17
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц.
Постанова ВП ВС від 19.02.2020 по справі № 145/166/18
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які можуть бути предметом трудового спору, є похідними від вимог щодо правомірності припинення його повноважень та, відповідно, не можуть бути у цій справі розглянуті до вирішення первісної вимоги.
Cуди першої та апеляційної інстанцій помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства.
Постанова ВП ВС від 04.02.2020 по справі № 915/540/16
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
За змістом частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
На час звернення з цим позовом до суду у ГПК України були передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи.
Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей спір виник з корпоративних відносин, та відповідно правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства.
Постанова ВП ВС від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц (№ в ЄДРСР 93217984)
У даній справі позивач - голова правління споживчого товариства звернувся до суду з позовом, у якому після зміни позовних вимог просив визнати незаконними та скасувати постанови зборів уповноважених товариства про: припинення його повноважень як голови правління товариства та звільнення його з посади відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП України; призначення тимчасовим виконуючим обов`язки голови правління цього споживчого товариства; поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу; відшкодувати моральну шкоду.
У статті 221 КЗпП України вказано, що трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.
Разом із тим згідно з пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб. Тобто пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України кореспондується з положеннями частини третьої статті 99 ЦК України.
Зміни до статті 41 КЗпП України, а саме доповнення частини 1 цієї статті пунктом 5, внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, який набрав чинності з 01 червня 2014 року. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх - мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.
З огляду на вказане під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.
Тобто здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можлива в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і підставою такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.
Якщо Статутом передбачено підстави звільнення, усунення від виконання своїх повноважень одним з органів управління кооперативом, такі спори мають розглядати в залежності від причини звільнення, зазначеної у відповідному рішенні компетентного (уповноваженого) органу.
З урахуванням висновку Конституційного Суду України, наданого у вказаному рішенні у справі №1-2/2010, можна зробити висновок, що посилання компетентного органу у рішенні про звільнення на статтю 99 ЦК України, як на підставу звільнення чи зазначення інших підстав, які передбачені у Статуті, може свідчити про реалізацію органом управління своїх корпоративних прав. Зазначення в рішенні про звільнення органу управління кооперативом, на якого поширюються у повному обсязі гарантії трудового законодавства, конкретної підстави, передбаченої КЗпП України, крім посилання на пункт 5 статті 41 КЗпП України, свідчить про цивільну юрисдикцію спору відповідно до вимог статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, чи статті 19 ЦПК України в чинній редакції.
Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами.
Тому вказаний спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства.
Спори, пов`язані із оскарженням договорів, підписаних виконавчим органом товариства без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства
Постанова ВП ВС від 07.07.2020 по справі № 910/10647/18
Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.
Визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірний договір, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не порушує права та законні інтереси учасника цього товариства.
Вказані висновки мають загальний характер, а їх застосування не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі.
Спори, пов`язані із виплатою дивідендів
Постанова ВП ВС від 11.09.2018 у справі №910/18015/17
Предметом спору в цій справі є стягнення з акціонерного товариства на користь його акціонера дивідендів за акціями, що успадковані нею від чоловіка, інфляційних втрат і 3 % річних, а також ураховуючи, що відповідач не оспорює обсяг майнових прав (розмір дивідендів), успадкованих позивачкою від померлого, та відповідний порядок їх спадкування, спір за своєю правовою природою є корпоративним, адже стосується діяльності акціонерного товариства, стороною якого є акціонер цього товариства, тобто виник із корпоративних відносин і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Згідно абзацами першим-четвертим частини другої статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року. У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.
Відтак, у разі прийняття загальними зборами акціонерного товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Спори, пов`язані із реалізацією прав членів кооперативу на управління кооперативом
Постанова ВП ВС від 03.04.2019 у справі №759/11487/16-ц
Спір про визнання недійсним рішення правління кооперативу є корпоративним і підвідомчий господарським судам.
Постанова ВП ВС від 24.04.2019 у справі №509/577/18
Члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними, відповідно такі спори підлягають розгляду господарськими судами.
Постанова ВП ВС від 18.12.2019 у справі № 640/1029/18-ц
З огляду на те, що позивач оскаржив рішення та статут у новій редакції, насамперед, через порушення порядку підготовки та проведення загальних зборів членів Гаражно-будівельного кооперативу, позовні вимоги пов`язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління ГБК на предмет відповідності вимогам цивільного законодавства, а отже спір виник між учасником юридичної особи (членом кооперативу) та цією особою і пов`язаний із діяльністю й управлінням нею, такий спір виник із корпоративних відносин і належить до юрисдикції господарського суду.
Постанова ВП ВС від 13.10.2020 справі № 695/2665/16-ц (№ в ЄДРСР 93217986)
Позов у справі стосувався захисту права позивачів на участь у діяльності органу управління садівничого товариства, порядку скликання загальних зборів членів ОСТ «Славутич» та правомочності їх рішення.
Вказане рішення зборів зачіпає як права конкретної особи щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою, так і процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю кооперативу.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 752/2669/17 (провадження № 6-1002цс16), щодо непоширення юрисдикції судів на спори про оскарження рішень та дій кооперативу, які віднесені до його внутрішньої компетенції і не підпадають під юрисдикцію суду.
У справі, що переглядалася зроблено такий правовий висновок:
Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Спори щодо стягнення пайових внесків
Стороною корпоративного спору може бути, зокрема, учасник, який вибув з товариства, а тому спори, пов`язані з реалізацією корпоративних прав учасником, який вийшов (вибув) з товариства, належать до корпоративних, і їх слід розглядати за правилами господарського судочинства.
За змістом статті 167 ГК України якщо спір за зустрічним позовом про стягнення з позивача як члена споживчого товариства несплачених додаткових пайових внесків, передбачених статутом, виник з корпоративних відносин, а тому його також - разом зі спором щодо невиконання позивачем господарського договору - слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Спори, пов`язані із здійсненням державної реєстрації
Постанова ВП ВС від 04.06.2019 у справі № 826/4204/18:
Спори про оскарження дії суб`єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов`язані з реєстрацією змін до статутного капіталу Товариства, зміною керівника та місцезнаходження Товариства, скасування реєстрації припинення юридичної особи, посилаючись при цьому на недотримання цими суб`єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації, має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Постанова ВП ВС від 15.04.2020 по справі № 804/14471/15
У даній справі виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а також внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації ТОВ «Правильна компанія». Оскарження цих дій та рішень реєстратора обґрунтовується невиконанням ТОВ «Правильна компанія» зобов`язань за інвестиційним договором, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Крім того, у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.
Аналізуючи зміст наведених вище правових норм та фактичних обставин справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі підпадає під юрисдикцію господарських судів як за пунктом 3, так і за пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що єдиний належний спосіб захисту у такій категорії справ міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Спори, пов`язані із оскарженням рішення ради як власника корпоративних прав комунальної установи
Увага! Відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду.
Постанова ВП ВС від 09.09.2020 у справі №260/91/19
1) Засновником та власником корпоративних прав підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада.
2) Рішення районної ради «Про державну реєстрацію припинення Комунального закладу шляхом ліквідації» не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, а є рішенням власника корпоративних прав (засновника), комунальної установи, необхідним для здійснення відповідних реєстраційних дій щодо припинення діяльності Закладу.
3) Таким чином, оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень районної ради та є розпорядчим документом щодо власності територіальної громади, який передбачає індивідуалізовані приписи щодо ліквідації конкретної юридичної особи, є необхідним для вчинення реєстраційних дій з ліквідації юридичної особи й після реалізації вичерпує свою дію.
4) Юрисдикційна належність спорів про оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи є найбільш наближена до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
⚠ Відступлення:
Постанова ВП ВС від 12.02.2020 по справі № 1340/5441/18 (№ в ЄДРСР 87951340);
Постанова ВП ВС від 12.02.2020 по справі № 813/1368/18 (№ в ЄДРСР 88265305).
Начальник відділу аналітичної роботи та узагальнення судової практики Надія Синюк
_03_03.png)
