Припинення поруки як наслідок зміни зобов`язання поручителя без його згоди

У разі, якщо фактично має місце збільшення ціни договору лізингу без погодження з поручителем, порука (за договором поруки) є припиненою в силу положень частини першої статті 559  ЦК України (у редакції чинній на момент укладення договору поруки), згідно з якою порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду підтримав позицію Північно-західного апеляційного господарського суду, викладену у постанові від 21.01.2021 в справі № 924/190/20.

До суду звернулося Товариство з обмеженою  відповідальністю "Лотівка Еліт" з позовом про визнання припиненою поруки за договором поруки, поручителем якого є позивач,  укладеного між ТОВ "Серединецьке", ТОВ "Агротек" (відповідачами у справі) та ТОВ "Лотівка Еліт". Обґрунтовував позовні вимоги тим, що договір поруки є припинений у відповідності до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (на думку позивача строк поруки сплив у зв`язку з непред`явленням кредитором вимог до поручителя), а також на ту обставину, що відповідачі, як сторони договору фінансового лізингу, не повідомили позивача як поручителя за договором поруки про існування додаткових угод до основного договору фінансового лізингу, якими змінено, зокрема, ціну та розмір відповідальності за його невиконання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено пропуск відповідачем 2 трирічного терміну з дня настання строку виконання зобов`язання за договором фінансового лізингу для звернення із вимогою до поручителя. Доводи позивача щодо застосування шестимісячного строку пред`явлення вимоги кредитора до поручителя, визначеного статтею 559 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору поруки, є необґрунтованими.

Північно-західний апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26.05.2020 №910/13109/18 та у постанові Верховного Суду від 26.12.2018 №604/278/15-ц. Згідно цього висновку, приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Верховний Суд, розглянувши дану справу, у своїй постанові від 21.01.2021 зазначив, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору надає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У даній справі умови пунктів 1.1, 1.3 та 6.3 договору поруки не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, не звільняють ТОВ "Агротек" від необхідності узгодження певних, вчинених в односторонньому порядку, змін до основного зобов`язання із ТОВ "Лотівка Еліт" як поручителем у належній формі.

Зокрема, у пункті 1.1 договору сторони визначили, що предметом договору поруки є зобов`язання ТОВ "Лотівка Еліт" солідарно відповідати в повному обсязі перед лізингодавцем за виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань, які випливають з умов договору лізингу, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору лізингу.

Натомість у пункті 1.3 того ж розділу договору, що має назву "Предмет договору", сторони конкретизують вищевказані умови, зазначивши, що для внесення будь-яких змін та доповнень до договору лізингу лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін. Отже, сторони договору вважали, що згода поручителя, за пунктом 1.3 не потрібна на будь-які зміни, тобто, згідно з цим пунктом, поручитель в момент укладання договору погоджується на зміни до договору лізингу без додаткового узгодження з ним цих змін.

Між тим, в пункті 6.3 договору - "Заключні положення" міститься протилежна умова (яка суперечить предмету договору) про те, що у разі, якщо без згоди поручителя (наявність чи відсутність якої для сторін договору, на їх думку згідно умов пункту 1.3, юридично неважлива) до договору лізингу вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім). Але ж згідно з предметом договору (пункт 1.1) цей "попередній" обсяг відповідальності, що "залишається без змін", визначений як повний обсяг як за договором лізингу, так і за усіма додатковими угодами до нього.

З огляду на викладене вище, Верховний Суд зазначає, що спірний договір поруки містить в собі дві протилежні умови щодо обсягу відповідальності поручителя (як повної і, в той же час - обмеженої), які суперечать одна одній. Отже, в умовах, коли положення договору суперечать одне одному, об`єктивний аналіз договірних правовідносин, здійснений Північно-західним апеляційним судом, обґрунтовано включає в себе і оцінку фактичних дій учасників цих правовідносин, здійснених ними на виконання договору.

Верховний Суд вказав, що Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов неспростовного висновку, що у даному випадку фактично має місце збільшення ціни договору лізингу без погодження з поручителем (позивачем у справі). З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що порука за оскаржуваним договором поруки є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України (у редакції чинній на момент укладення договору поруки), за яким порука припиняється у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Поряд з цим, Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання одного із відповідачів про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зазначив, що не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду, а саме щодо застосування норми права (частини першої статті 559 ЦК України) у подібних правовідносинах, який викладений у постанові зі справи № 910/13109/18, та на який посилався суд апеляційної інстанції у постанові зі справи № 924/190/20.

Верховний Суд констатував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 зі справи  № 910/13109/18 виклала правовий висновок щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) і такий висновок є чітким, зрозумілим та сприяє однозначному застосуванню вказаної норми матеріального права. Водночас, застосування цього правового висновку у подібних правовідносинах (у тому числі, з урахуванням наявності пункту 6.3 у договорах поруки) є сталою та послідовною судовою практикою, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 924/174/2020, від 24.12.2020 у справі № 924/175/20, і колегія суддів у справі  № 924/190/20 не вбачає підстав для відступу від неї.

З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2021 року в справі № 924/190/20 можна ознайомитися за посиланням.

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак