Захисту підлягає наявне законне порушене право/інтерес особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.
Оскільки зміни суб'єктного складу договору не впливають на зміну зобов'язань позивача, боржника за договором про відступлення права вимоги, укладеним між відповідачами, отже позивачем не доведено порушення його прав чи інтересів внаслідок укладення цього договору.
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду погодився із позицією Північно-західного апеляційного господарського суду, викладеною у постанові від 11.11.2020 у справі № 903/249/20.
У даній справі ДП "Агрофірма Луга-Нова" оспорювало договір про відступлення права вимоги. За умовами договору первісний кредитор, без будь-якої грошової компенсації як на даний час, так і в майбутньому, передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором про надання послуг по збиранню врожаю 2013, укладеного між позивачем та первісним кредитором (основного договору). Невиконання останнього позивачем і стало в подальшому наслідком укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги.
Північно-західний апеляційний господарський суд у позові відмовив, скасувавши при цьому рішення Господарського суду Волинської області, яким позов було задоволено. Приймаючи постанову, апеляційний суд вказав на те, що заміна кредитора у зобов`язанні та заборона передачі своїх обов`язків третій особі не є тотожними за змістом та мають різні правові наслідки, враховуючи також структуру основного договору. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що термін "зобов`язання", наведений у п.7.3. основного договору, визначає певний обсяг обов`язків сторони за договором, встановлених розділами 2 та 3 цього договору. Проте, у даному випадку оскаржуваним договором про відступлення права вимоги не змінено ні обсягів, ні умов, що існували на момент переходу права вимоги. При цьому, договір про відступлення права вимоги містить умову, що новий кредитор зобов`язаний повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 15 календарних днів з моменту його підписання. Дана умова була виконана новим кредитором.
Верховний Суд, розглянувши справу, постановою від 26.01.2021 залишив без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду. Зазначив, зокрема, що статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1).
За положеннями ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 910/9828/17). За висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.03.2019 у справі № 905/635/18, у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається повністю, змінюється лише його суб`єктний склад.
Верховний Суд вказав, що спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, наголошує Верховний Суд, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Позивач не є стороною оспорюваного договору. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
При цьому, Верховний Суд навів судову практику Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, відповідно до якої самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. Тобто саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту.
Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Разом з тим, касаційний суд звернув увагу, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).
Верховний Суд зазначив, що Північно-західний апеляційний господарський суд встановив, зокрема, що позивач не довів суду наявності свого, як заінтересованої особи, порушеного права щодо договору про відступлення права вимоги і належно не обґрунтував, в чому саме полягає порушення його права.
Отже, Верховний Суд погодився з висновком Північно-західного апеляційного господарського суду про недоведеність позивачем порушення його прав чи інтересів внаслідок укладення між відповідачами договору про відступлення права вимоги, оскільки зміни суб`єктного складу не впливають на зміну зобов`язань боржника за основним договором.
З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 26.01.2021 року в справі № 903/249/20 можна ознайомитися за посиланням .
_03_03.png)
