Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Бездіяльність органу, уповноваженого на захист порушених інтересів держави, а також дотримання встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку здійснення представництва в суді, – існування всіх необхідних умов для представництва прокурора інтересів держави у даній справі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підтримали позицію Північно-західного апеляційного господарського суду, викладену у постанові від 17.11.2020 року в справі № 902/536/20.
Колегія суддів касаційної інстанції погодилася з висновками апеляційного суду, що у даній справі прокурором доведено наявність законних підстав на звернення з цим позовом до суду, оскільки вони зроблені з належним дослідженням обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" , з урахуванням встановлених обставин порушення відповідачем інтересів держави, а також наявності бездіяльності органу, уповноваженого ці інтереси захищати, протягом тривалого строку після виявлення порушення відповідачем приписів чинного законодавства.
Верховний Суд у своїй постанові від 09.02.2021 зазначив, що питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, зазначив Верховний Суд, судами обох інстанцій правильно зазначено, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Однак, як свідчить зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду та ухвали місцевого суду у даній справі, суди на підставі наданих прокурором доказів дійшли протилежних висновків стосовно дотримання прокурором встановленого вказаними приписами порядку. Місцевий господарський суд залишив без розгляду позовну заяву прокурора.
Натомість апеляційний суд ухвалу про залишення позовної заяви прокурора скасував, справу передав на розгляд господарського суду першої інстанції.
За висновком суду апеляційної інстанції наявні матеріали справи свідчать, що у даному випадку протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентного органу - Управління - і, оскільки повноважний орган знав про порушення інтересів держави, але достатніх ефективних заходів для захист та відновлення порушеного права не вчинив, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, вжиті заходи були очевидно недостатніми і порушення інтересів держави відповідачем не усунуто.
Крім того, апеляційним судом виявлено, що судом першої інстанції помилково не враховано надані прокурором листи Управління, які в сукупності в достатній мірі підтверджують доводи прокурора про відсутність у Управління наміру самостійно звернутись до суду, а також про обізнаність Управління із намірами прокурора щодо звернення до суду з вимогою про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та стягнення шкоди, адже зверненню прокурора з позовом до суду передувало тривале листування між ним та Управлінням щодо виявленого порушення (з 06.12.2019 до 14.05.2020, коли прокурор повідомив Управління про подачу позову до суду).
Верховний Суд наголосив, що Північно-західний апеляційний господарський суд вірно зауважив, що хоча наявні матеріали справи не містять доказів відсутності коштів для сплати судового збору, про що зазначено місцевим судом, однак надані прокурором доказі в сукупності достеменно свідчать, що Управління не може та не бажає здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення з позовом до суду; при цьому, апеляційним судом правильно зазначено, що обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов`язку належно виконувати покладені на нього завдання, адже він повинен неухильно виконувати свої обов`язки, встановлені законом та вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Разом з тим, Верховний Суд у даній справі послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Відповідно до них для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення. При цьому, суд, вирішуючи питання про наявність підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.
З повним текстом постанови Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 9 лютого 2021 року в справі № 902/536/20 можна ознайомитися за посиланням .
Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
