Перебування справи у провадженні судових органів, вчинення у ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. Отже, є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача у цій справі відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
З таким висновком Північно-західного апеляційного господарського суду погодився Верховний Суд, залишивши його постанову від 26 січня 2021 року у справі № 924/1276/19 без змін.
Справу ініціював прокурор, звернувшись до суду в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради до Товарної біржі "Універсальна земельна товарна біржа "Придніпровська" та фізичної особи про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового комплексу та; зобов'язання відповідача-2 повернути майно у комунальну власність. Позовні вимоги обґрунтував порушенням процедури приватизації комунального майна при організації та проведенні аукціону з реалізації майнового комплексу, за результатами якого було укладено спірний договір, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Суди першої та апеляційної інстанцій констатували порушення вимог приватизаційного законодавства при відчуженні майнового комплексу комунальної власності на користь фізичної особи та наявність у зв`язку з цим підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
Однак суди по-різному оцінили наведені прокурором та позивачем причини пропуску строку позовної давності: суд першої інстанції відмовив у позові з підстав спливу строку позовної давності, а суд апеляційної інстанції визнав наведені в позовній заяві причини пропуску такого строку поважними та позов задовольнив.
Відповідач вважав, що суд апеляційної інстанції не мав права надавати повторну оцінку доводам прокурора в обґрунтування причин пропуску позовної давності, які вже були відхилені судом першої інстанції. Відповідач оскаржив постанову в частині застосування судом строку позовної давності.
Отже, Верховний Суд, розглядаючи дану справу, дав відповідь на питання, чи мав право суд апеляційної інстанції захистити порушене право позивача, надавши власну оцінку наведеному прокурором та позивачем обґрунтуванню причин пропуску строку позовної давності. У своїй постанові від 23 червня 2021 року в даній справі Верховний Суд зазначив наступне.
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.
Верховний Суд вказав, що Північно-західний апеляційний господарський суд, визнаючи наведені в позовній заяві причини пропуску строку поважними та задовольняючи позов, виходив з того, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права з моменту укладення оспорюваного договору 30.04.2013, а тому трирічний строк позовної давності з вимогами про визнання цього договору недійсним пропущено.
Втім, апеляційний суд встановив, що в межах строку позовної давності прокурор вже звертався з аналогічним позовом у справі № 682/1182/16-ц до цих же відповідачів в порядку цивільного судочинства, але в подальшому провадження у тій справі було закрито за постановою Верховного Суду від 31.07.2019 зв`язку з тим, що цей спір мав би розглядатися в порядку господарського судочинства. З позовом до господарського суду у даній справі прокурор звернувся 06.12.2019.
Вважаючи, що вказані обставини, а саме активні дії прокурора із захисту інтересів держави у вигляді подання позову хоча і з недодержанням правил підвідомчості/підсудності є поважною причиною пропуску строку позовної давності з вимогами у даній справі, апеляційний суд дійшов висновку про можливість задоволення заявленого позову.
Колегія суддів Касаційного господарського суду повважала правильним застосування апеляційним судом наведених вище норм матеріального права при наданні вказаних висновків.
Крім цього Верховний Суд зауважив зауважив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. При цьому, є очевидним, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме – подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо.
За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах, про що вірно було вказано апеляційним судом.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі № 924/1276/19 можна ознайомитися за посиланням .
_03_03.png)
