Північно-західний апеляційний господарський суд

02 травня 2022, 12:29

Для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності – також суб’єктний і об’єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов’язків сторін спору) є основним, а два інші – додатковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Верховний Суд погодився із позицією Північно-західного апеляційного господарського суду, викладеною у постанові від 25.10.2021 у справі № 918/351/21.

Місцевий господарський суд у межах справи про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (Боржник) ухвалою від 10.09.2021 визнав грошові вимоги кредитора – Приватного підприємства "Холдер Агро" до Боржника, а саме: 1 черга задоволення вимог кредиторів – 4540,00 грн (судовий збір за подання заяви), 4 черга задоволення вимог кредиторів – 26 817 747,78 грн (основний борг, судовий збір у справі № 918/215/21). Своє рішення мотивував тим, що грошові вимоги Кредитора до Боржника підтверджуються рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.06.2021 у справі № 918/215/21, яке набрало законної сили та є невиконаним Боржником, а заява подана до господарського суду в межах строку, визначеного приписами ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Північно-західний апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання кредиторських вимог до Боржника в сумі 26421426,38 грн (основний борг у справі №918/215/21) – 4 черга задоволення вимог кредиторів. Водночас визнав помилковим висновок про визнання кредиторських вимог Кредитора до Боржника в сумі 396321,40 грн (судовий збір у справі №918/215/21), оскільки рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.06.2021 у справі №918/215/21 судовий збір у зазначеній сумі стягнуто з Боржника в дохід Державного бюджету України.

Верховний Суд, розглянувши касаційні скарги Боржника (Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України) та розпорядника майна Боржника, залишив без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (постанова ВС від 10.02.2022 у справі № 918/351/21).

Верховний Суд повважав безпідставними доводи скаржників про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №927/889/18, від 03.11.2021 у справі №10/189-09 (902/186/20), від 22.01.2020 у справі №922/1362/17, від 08.09.2020 у справі №915/857/20, від 23.10.2019 у справі №904/8549/17, від 20.09.2021 у справі №910/23952/15, від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, від 14.12.2018 у справі №914/809/18, від 23.01.2020 у справі №918/36/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Зі змісту зазначених судових рішень Суд вбачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. На відміну від даної справи, висновки Верховного Суду у перелічених постановах не стосуються вирішення питання стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство, підтверджених рішенням господарського суду щодо вирішення спору за позовом зазначеного кредитора про стягнення відповідної заборгованості саме з боржника.

Наведені скаржниками посилання та цитати з постанов Верховного Суду по суті є викладенням висновків судів, які стосуються встановлених під час розгляду відповідних позовних заяв (заяв у справі про банкрутство) фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.

Водночас, на відміну від зазначених справ, суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови не розглядав вимоги щодо визнання недійсним чи припиненим правочину, на підставі якого виникли відповідні грошові вимоги, визнання недійсним рішення загальних зборів господарського товариства, визнання права власності тощо, а також не розглядав по суті спір стосовно заявлених до боржника грошових вимог.

Також, відхиляючи посилання розпорядника майна Боржника на постанову у справі № 910/23952/15, Суд врахував, що наведені в ній висновки щодо необхідності окремого самостійного розгляду кредиторських вимог банку, заявлених до боржника-поручителя, стосуються саме правовідносин, в яких наявне рішення суду щодо розміру грошових вимог банку у справі про банкрутство іншої особи – боржника-позичальника.

Разом з тим, Суд не прийняв до уваги посилання розпорядника майна Боржника на постанову Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 922/1362/17, оскільки відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень не підтверджується, що Верховний Суд ухвалював зазначену постанову.

З огляду на викладене Суд вказав, що доводи скаржників про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у перелічених постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження. Отже, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в зазначеній частині відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.

Одночасно Суд врахував, що касаційні скарги Боржника та розпорядника майна Боржника подані також з підстави порушення норм процесуального права щодо дослідження зібраних у справі доказів, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підстави закриття касаційного провадження за якою відсутні. Однак, з огляду на положення пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, Суд відхилив викладені в касаційних скаргах аргументи про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які, на думку скаржників, підтверджують відсутність факту господарських відносин між Кредитором і Боржником, недійсність відповідних правочинів.

Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилались скаржники, не підтвердилась.

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак