Фінансова аграрна розписка. Підстави визнання недійсною

Для набуття статусу кредитора за аграрною розпискою відповідно до статті 1 Закону України «Про аграрні розписки» у спірних правовідносинах визначальним є доведення позивачем та встановлення судами наявності зобов`язальних відносин за договором (договорами), за якими боржником за аграрною розпискою було видано таку аграрну розписку, а не зазначення реквізиту такого договору (договорів) у фінансовій аграрній розписці.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 02.12.2021, розглянувши справу № 924/187/21

До суду звернулася підприємець Лоран О.Ю. з позовом, в якому просила визнати недійсною фінансову аграрну розписку, укладену між нею та ПП "Бізон-тех 2006", посвідчену приватним нотаріусом Пруняком В.І., та зобов`язати останнього внести до реєстру запис про припинення оскаржуваної фінансової аграрної розписки. Обґрунтовувала позовні вимоги тим, що оспорювана  фінансова аграрна розписка оформлена з порушенням вимог Закону України «Про аграрні розписки», не містить визначення зобов`язання на виконання якого вона (розписка) була видана. Крім того, нотаріусом не дотримано вимог приписів статей 5 та 54 Закону України «Про нотаріат». Стверджувала, що позивач не отримував за аграрною розпискою ні коштів, ні будь-який товар та вважала, що розписка, в разі її виконання позивачем, надає можливість Підприємству (відповідачу-1) двічі стягнути з позивача одні і ті самі кошти, як за розпискою, так і за існуючими між позивачем та відповідачем-1 договорами, що є порушенням чинного законодавства.

Господарський суд Хмельницької області у задоволенні позовних вимог відмовив. Своє рішення мотивував тим, що сторонами погоджено всі необхідні умови фінансової аграрної розписки, дотримано порядок її оформлення та зазначено у аграрній розписці всі реквізити, передбачені нормами Закону України «Про аграрні розписки»; позивачем не надано доказів на спростування наведеного, як і не доведено порушення його майнових прав та інтересів у зв`язку з видачею спірної аграрної розписки, та норм чинного законодавства, тому відсутні підстави для визнання аграрної розписки недійсною. Також суд зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували, що відповідач-2 під час вчинення нотаріальної дії з посвідчення фінансової аграрної розписки не виконав обов`язки, передбачені статтею 5 Закону України «Про нотаріат», що призвело до порушення прав позивача чи завдало йому майнової шкоди внаслідок видачі розписки, тому вимоги стосовно зобов`язання приватного нотаріуса внести до реєстру запис про припинення оскаржуваної фінансової аграрної розписки не підлягають задоволенню, як безпідставні.

Північно-західний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін, при цьому змінив його мотивувальну частину. Дійшов висновку, що аграрна розписка  містить всі обов`язкові  для неї реквізити, передбачені статтею 6 Закону України «Про аграрні розписки», проте є нікчемною, адже відповдіач-1 (підприємство) відповідно до статті 1  Закону України «Про аграрні розписки» не набув статусу кредитора (в розписці не зроблене посилання на зустрічне зобов`язання за договором). Оскільки фінансова аграрна розписка є нікчемна, то сама по собі реєстрація фінансової аграрної розписки не створює ніяких наслідків, тому права позивача не порушені.

Касаційний господарський суд, розглянувши справу, у своїй постанові зазначив, що відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». (Близька за змістом правова позиція викладена у постанові  Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, у постанові Верховного Суду  від 09.01.2019  у справі № 759/2328/16-ц).

Водночас відносини, що виникають під час оформлення, видачі, обігу, виконання аграрних розписок, визначає порядок їх реєстрації та спрямований на створення правових, економічних, організаційних умов функціонування цих документів регулюються Законом України «Про аграрні розписки».

Позивач вважав, що видана ним відповідачу-1 оскаржувана фінансова аграрна розписка не відповідає вимогам Закону України «Про аграрні розписки», зокрема, не містить визначення зобов`язання, на виконання якого розписка була видана,  внаслідок чого неможливо встановити,  згідно з яким договором позивач несе безумовне зобов`язання перед кредитором.

Водночас, стверджує Верховний Суд, судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорена розписка повністю відповідає вимогам частини першої статті  6 Закону України «Про аграрні розписки», яка є спеціальною нормою, що визначає виключні підстави нікчемності аграрної розписки, як правочину. Закон прямо не вимагає обов`язкового зазначення у аграрній розписці конкретного зобов`язання, на виконання якого вона видана. Відповідно, відсутність зазначення в аграрній розписці реквізитів договору та/або  договорів, згідно з якими позивач несе безумовне зобов`язання перед кредитором, не є підставою для її нікчемності в силу закону.

Верховний Суд повважав помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо невідповідності аграрної розписки приписам статті 1 Закону України «Про аграрні розписки», з посиланням на те, що відповідач-1 не набув статусу кредитора через відсутність посилання в розписці на зустрічне зобов`язання за договором. Верховний Суд виходив з того, що відповідні зобов`язальні відносини як підстави для видачі аграрної розписки були встановлені судами попередніх інстанцій. Зокрема, суду були надані копії договорів поставки за умовами яких постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується приймати цей товар й оплачувати його. А також копії складених до вищезазначених договорів специфікацій, видаткових накладних, актів коригування (збільшення) ціни товару, додаткової угоди, акту звірки взаємних розрахунків. Обумовлені договори підтвердили обставини того, що відповідач-1 поставляв товари позивачу та обставини існування боргу позивача перед відповідачем-1, що відповідає критеріям пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про аграрні розписки».

Отже, стверджує Верховний Суд, для набуття статусу кредитора за аграрною розпискою відповідно до статті 1 Закону України «Про аграрні розписки» у спірних правовідносинах визначальним є доведення позивачем та встановлення судами наявності зобов`язальних відносин за договором (договорами), за якими боржником за аграрною розпискою було видано таку аграрну розписку, а не зазначення реквізиту такого договору (договорів) у фінансовій аграрній розписці, виключні вимоги до змісту якої визначаються статтею 6 Закону України «Про аграрні розписки».

Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач-1 є кредитором в розумінні приписів статті 1 Закону України «Про аграрні розписки», фінансова аграрна розписка відповідає вимогам Закону України «Про аграрні розписки», отже підстав для визнання її недійсною немає.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 02.12.2021 у справі № 924/187/21  можна ознайомитися за посиланням .  

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак