Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19) та вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).
На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, навів висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
З огляду на мотивувальну частину постанови від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким: «У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 можна ознайомитися за посиланням .
Суддя Північно-західного апеляційного господарського суду,
секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
