Прокурор як самостійний позивач: підстави для представництва  інтересів держави в суді

Якщо уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави, то у такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. В процесуальному аспекті орган, який прийняв незаконний акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підтримав позицію Північно-західного апеляційного господарського суду, викладеною в постанові від 28.06.2024 у справі № 924/354/22.

Місцевий господарський суд залишив без розгляду позовну заяву керівника Волочиської окружної прокуратури, яку він подав в інтересах держави до Волочиської міської ради Хмельницької області та Приватного підприємства “Аграрна компанія 2004” про визнання недійсним рішення Поповецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва для обслуговування нежитлових будівель. Ухвалу суд мотивував тим, що у прокурора не виникло право на позов в інтересах держави, що виключає підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Північно-західний апеляційний господарський суд скасував ухвалу господарського суду першої інстанції й передав справу на його розгляд. Постанову мотивував тим, що прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення з позовом до суду в інтересах держави й правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.

Верховний Суд у своїй постанові зазначив, апеляційним судом у цій справі встановлено, що на виконання ч.ч.3–5 ст.53 ГПК України і ч.ч.3,4 ст.23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави (тобто навів підставу для представництва інтересів держави), також вказав, що орган місцевого самоврядування незаконно розпорядився спірною земельною ділянкою шляхом її безоплатної передачі у власність приватного підприємства, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).

Таке застосування норм права у спірних правовідносинах узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.06.2024 зі справи № 925/1133/18. Згідно цих висновків, якщо уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави, то у такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. В процесуальному аспекті орган, який прийняв незаконний акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор. Вирішуючи питання щодо процесуального статусу особи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор оскаржив рішення міської ради, саме тому визначив її відповідачем. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 924/354/22 можна ознайомитися за посиланням.

Суддя Північно-західного апеляційного господарського суду,

секретар ІІ Судової палати Алла Гудак