Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Північно-західним апеляційним господарським судом здійснено узагальнення судової практики у спорах, пов’язаних із корпоративними правовідносинами за друге півріччя 2023 року та перше півріччя 2024 року.
Північно-західний апеляційний господарський суд, опрацювавши судову практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами перегляду постанов Північно-західного апеляційного господарського суду та постанов інших апеляційних господарських судів у справах, що виникають з корпоративних відносин, окремо звернув увагу на наступні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах цієї категорії спорів:
Спори між асоційованим членом обслуговуючого кооперативу і таким кооперативом щодо сплати пайових внесків, визначених кооперативними договорами, не пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, тобто з корпоративними відносинами.
Отже, такі спори слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання.
Особисте немайнове право участі (корпоративні права) у юридичній особі припиняється в разі смерті фізичної особи учасника, а правонаступником (спадкоємцем) спадкується лише право на частку в статутному капіталі юридичної особи.
У постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спори щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Великою Палатою Верховного Суду у справі № 686/20282/21 зроблено висновок, що відносини з оспорювання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, перерозподілу спадкових часток є сімейними та спадковими з огляду на те, що:
1) такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть;
2) спірні відносини виникли щодо об`єктів, які мають спеціальний правовий режим, що існує лише в сімейному та спадковому праві - спільне майно подружжя, спадщина.
Інший підхід для визначення юрисдикційності спору уможливить вирішення спору між спадкоємцями у судах двох юрисдикцій: у господарській - у разі отримання свідоцтва про право на спадщину і реєстрації часток у ЄДРПОУ; і щодо іншого майна - у цивільній юрисдикції, що не допускається і порушує принципи правової визначеності, що прямо заборонено пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України, згідно з яким господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі №911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 цього Закону), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», підпункт «є» пункту 8.5 Статуту).
При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.
Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові. Доводи скаржника про здійснення державним реєстратором реєстраційної дії з державної реєстрації спірного рішення загальних зборів членів ОСББ всупереч ухвалі суду про заборону вчинення цих дій можуть бути предметом розгляду у спорі про притягнення до відповідальності державного реєстратора (дисциплінарної чи матеріальної), однак не впливають та не змінюють спірних правовідносин з управління юридичною особою, які стали підставою для внесення записів про зміну керівника та назви юридичної особи та на які посилався позивач, обґрунтовуючи порушення своїх прав.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків з внесення записів до ЄДРПОУ, що не пов`язана з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем в суді. Зокрема у випадку невиконання державним реєстратором вимог суду (бездіяльності) про накладення заборони (арешту) внесеної до ЄДРСР при здійсненні ним реєстраційних дій. Однак таких позовних вимог у цій справі не заявлено та не встановлено обставин порушення прав позивача виключно діями державного реєстратора, за відсутності прийняття рішення суб`єкта господарювання у сфері управлінських відносин.
Позивач вважав, що збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом і Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон), внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції, тому протокол від 06.07.2019 та нова редакція статуту мають бути визнані недійсними.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Оскільки Закон (частина друга статті 8) визначає, що релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням), Позивач на спростування висновків судів про відсутність у статуті визначеного порядку прийняття нових і виключення існуючих членів Релігійної громади мав послатись на відповідне положення її статуту, яке суди не дослідили. Позивач на такі положення статуту у касаційній скарзі не посилався.
Позивач також не посилався на положення статуту Релігійної громади, які б дозволяли встановити кількість її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади. Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону двома третинами від цієї кількості членів громади приймається рішення про зміну підлеглості.
З огляду на відсутність визначеного у статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, Велика Палата Верховного Суду при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, враховує встановлені у статуті Релігійної громади в редакції 1991 року критерії членів парафіяльних зборів (якими є парафіяльні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов'язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених, є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.
Велика Палата Верховного Суду відзначила, що поняття «релігійна громада» і «територіальна громада» не є тотожними і її висновки, викладені вище, не ототожнюють ці поняття, а лише вказують на те, що в умовах відсутності врегульованого статутом релігійної громади порядку, який би дозволяв установити її членів, вона застосовує критерій територіального зв`язку як такий, що робить об`єктивно можливим виконання визначеної у статуті умови членства - регулярне відвідування богослужіння.
Велика Палата Верховного Суду відхилила посилання Позивача на неврахування судами роз`яснення Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (підпункт 4.6), зокрема, стосовно розмежування законодавчих понять «релігійна громада» і «територіальна громада». Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що суд у процесі правозастосування самостійно здійснює тлумачення норм права.
Велика Палата Верховного Суду з огляду на викладені вище висновки вважає, що у суду на підставі доказів, які були надані сторонами, були відсутні підстави для висновку про порушення Закону при ухваленні оспорюваного рішення Релігійної громади і, як наслідок, для втручання у справи Релігійної громади шляхом визнання цього рішення недійсним. Отже, суди у цій справі прийняли правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що персональні дані співвласників та інших фізичних осіб, отримані ОСББ в процесі його діяльності, є конфіденційною інформацією з відповідним правовим режимом. Персональні дані співвласників та інших фізичних осіб не підлягають наданню ОСББ для ознайомлення співвласнику як конфіденційна інформація, згода на поширення якої не надавалась у встановленому законом порядку.
Тому ОСББ має надати співвласнику для ознайомлення документи, інформацію, визначені Законом про ОСББ та Законом про особливості здійснення права власності, а також статутом ОСББ, з вилученням з них персональних даних співвласників багатоквартирного будинку та інших фізичних осіб як конфіденційної інформації.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №367/1505/20, та зазначила, що персональні дані співвласників та інших фізичних осіб є конфіденційною інформацією з відповідним правовим режимом. Такі персональні дані не підлягають наданню об`єднанням для ознайомлення співвласнику як конфіденційна інформація (крім випадку надання згоди на її поширення).
Неоднакової практики застосування законодавства у справах зі спорів, що виникають з корпоративних відносин в Північно-західному апеляційному господарському суді та господарських судах округу не виявлено.
У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, покликаючись, зокрема, на положення ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ч.1 ст.236 ЦК, дійшли висновку, що прийняття загальними зборами рішення про скасування оскаржуваного рішення Наглядової ради не може розцінюватися як підстава для закриття провадження у справі за п.2 ч.1 ст.231 ГПК у зв`язку з відсутністю предмета спору.
Суди встановили, що протягом дії рішення Наглядової ради права позивача як акціонера відповідача на участь в управлінні АТ "Хмельницькобленерго" залишалися порушеними.
Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що суди правильно оцінили відмінність між "визнанням рішення недійсним" та "скасуванням рішення".
Верховний Суд дійшов висновку, що норми частини першої статті 7 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на дату підписання корпоративного договору) прямо не визначають, що сторонами корпоративного договору можуть бути лише учасники товариства, а позивачка не доводить, що такий корпоративний договір порушує її права та законні інтереси, зокрема корпоративні права як учасника товариства, або укладений з порушенням інших норм чинного законодавства, зокрема статей 203, 215 ЦК, Верховний Суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання недійсним корпоративного договору, у зв`язку з чим в задоволенні позову необхідно відмовити за безпідставністю, а не у зв`язку із обранням неналежного способу захисту (визнання недійсним нікчемного правочину).
У цій справі Верховний Суд зазначив, що оскільки Товариство не виконало свій обов`язок з надання відповідної інформації на вимогу позивача, тоді як надання визначених позивачем документів є обов`язком товариства у відповідності до приписів статей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та положень статуту Товариства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для захисту порушеного права позивача на отримання інформації про діяльність товариства.
У цій справі Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ні позовна вимога про скасування протоколу загальних зборів, ні вимога про визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених цим протоколом, не є належними та ефективними способами захисту порушених права/інтересів позивача у спірних правовідносинах.
Суддя Північно-західного апеляційного господарського суду,
секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
