Застосування приписів ч.9 ст.129 ГПК України та п.5 ч.1 ст.7 Закон України "Про судовий збір"

Верховний Суд у постанові від 10.07.2025 у справі №902/821/24, звертає увагу на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №903/181/19, зокрема: "…лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа».

Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма ч.9 ст.129 ГПК України яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито. У зазначеній нормі ГПК України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України. Зокрема, у п.5 ч.1 ст.7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях".

Подібний за змістом висновок щодо застосування приписів ч.9 ст.129 ГПК України, п.5 ч.1 ст.7 Закон України "Про судовий збір" викладений також у постановах Верховного Суду від 06.09.2021 у справі №910/8775/20, від 23.01.2024 у справі №910/7984/22 та від 28.01.2025 у справі №910/11845/23.

Верховний Суд у справі №902/821/21 у частині вирішення питання про розподіл між сторонами судових витрат, пов’язаних із сплатою судового збору виснував, що закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з чим результат вирішення спору відсутній. Відтак з урахуванням положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" наведений припис ч. 9 ст.129 ГПК України застосований бути не може до основної суми боргу                                      (280 530 920,13 грн), в частині якого було закрито провадження у справі.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 10.07.2025 у справі №902/821/24 можна ознайомитися за посиланням.

Заступник голови Північно-західного апеляційного господарського суду Алла Гудак