Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "МП-Активи") звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОЗ ЮА" з позовом про стягнення неустойки у розмірі 68 845,00 грн за порушення зобов`язань з реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
У цій справі подано позов про стягнення договірної неустойки за порушення зобов’язань з реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, із чим погодився суд апеляційної інстанції.
На розгляд ОП КГС ВС передано питання щодо потреби відступити від висновку про те, що невиконання або неналежне виконання умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання.
Порядок складання та реєстрації податкових накладних унормовано ПК України, який за п. 1.1 ст. 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.
ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила «дозволено все, що не заборонено», як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов’язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.
При цьому суди як першої, так і апеляційної інстанцій посилалися на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16, від 10.05.2018 у справі № 917/799/17, від 07.02.2019 у справі № 913/272/18, від якої вважає за необхідне відступити колегія суддів у справі, що переглядається.
Так, Верховний Суд у справі № 908/3565/16 виходив з того, що у пункті 4.6.2 договору передбачено, що у випадку відсутності реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку, виконавець зобов`язаний сплатити замовнику штрафну санкцію в розмірі подвійної суми ПДВ, вказаної в такій податковій накладній (або від суми ПДВ, яка повинна бути вказана в ненаданій виконавцем податковій накладній) за кожен випадок порушення.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що "невиконання або неналежне виконання таких умов Договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій".
У справі № 917/799/17 Верховний Суд врахував, що у пункті 6.7 договору сторони передбачили, що постачальник, який є платником ПДВ, зобов`язується зареєструвати податкову накладну на товар в ЄРПН відповідно до статті 201.1 Податкового кодексу України; згідно з пунктом 6.8 договору у випадку невиконання постачальником вимог пункту 6.7 цього договору постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості товару.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що "невиконання відповідачем зобов`язання, яке виникає не перед контрагентом за договором поставки, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, яка може наставати по факту порушення стороною умов поставки або, маючи компенсаційну природу, по факту настання реальних негативних наслідків у іншої сторони".
ОП КГС ВС виснувала, що обов’язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов’язком платника податку в публічно-правових відносинах, а не обов’язком перед покупцем. Включення до приватноправового договору обов’язків, які належать до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює їх на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми.
Отже, таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності. Відповідно, сторони не можуть визначати взаємні права та обов’язки у спосіб, який суперечить чинному публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин усупереч наявним у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов’язку, як і його зміни та припинення.
З повним текстом постанови ОП КГС ВС від 06 лютого 2026 року у справі №904/2953/24 можна ознайомитись за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/133947007
Секретар ІІ Судової палати
Північно-західного апеляційного господарського суду Тетяна ФІЛІПОВА
_03_03.png)
