Верховний Суд : щодо застосування ст. 228 ЦК України

Керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ковельської міської ради, Західного офісу Держаудитслужби звернувся до суду із позовом до ФОП Комінко Миколи Ярославовича, Комунального некомерційного підприємства "Ковельське міськрайонне територіальне медичне об`єднання Ковельської міської ради Волинської області",визнання недійсним договору та стягнення 1 439 136 грн 54 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ФОП Комінко М. Я.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.12.2025  позов задоволено. Визнано недійсним договір про постачання медичних товарів від 09.01.2024 №19-ЗПП, укладений між Ковельське МТМО та ФОП Комінком М. Я.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 рішення Господарського суду Волинської області від 09.12.2025 у справі № 903/997/25 скасовано. Ухвалено нове рішення. В позові відмовлено. Стягнуто з Волинської обласної прокуратури на користь Ковельського МТМО - 29 538,06 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд, врахувавши правову позицію об`єднаної палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, обставини цієї справи, зазначив про те, що сам лише встановлений рішенням АМК факт вчинення ТОВ "Обрій-Медтехніка" та ФОП Комінко М.Я. порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у закупівлі не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинене з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

З урахуванням наведеного вище та встановлених у цій справі обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що підстави для визнання оспорюваного правочину недійсними відповідно до частини першої  статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України та для застосування наслідків недійсного правочину відсутні, і як наслідок, апеляційний господарський суд не вбачив підстав для задоволення позовних вимог.

У справі, що розглядається, як на доказ, прокурор покликався на рішення АМК. Втім, об`єднана палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 95 постанови від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 зазначила, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України.

З мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення у цій справі вбачається, що суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, зауважив, що прокурор у цій справі не довів, що:

- спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства;

- внаслідок укладення спірного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості.

Отже, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Постановою Верховного Суду від 28.04.2026 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 у справі № 903/997/25 залишено без змін.

Наведені прокурором правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №420/12471/22, від 16.04.2025 у справі №924/971/23, від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, не суперечать сформованим об`єднаною палатою висновкам у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, оскільки в жодній з указаних справ Велика Палата Верховного Суду не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Верховним Судом також відхилено посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених в касаційній скарзі постановах, адже правова позиція у таких зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23), а в силу правової позиції, яка викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17, потрібно враховувати саме останню позицію суду касаційної інстанції.

Скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2026 у справі №922/3456/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

Верховним Судом наголошено на тому, що питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у спірних правовідносинах вже вирішено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Жодних свідчень того, що вказане судове рішення призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу у відступі від сформованої позиції, - немає і скаржником не обґрунтовано.

Враховуючи викладене клопотання прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично спрямоване на перегляд правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи та не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, у ньому не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.

Отже, заявлене клопотання не містить належного обґрунтування передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які визначені ч. 5 ст. 302 ГПК України.

З огляду на викладене вище відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено.

З повним текстом постанови ВП ВС від 28.04.2026р. у справі  №903/997/25  можна ознайомитись за посиланням 

Секретар ІІ Судової палати

Північно-західного апеляційного господарського суду Тетяна ФІЛІПОВА