Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
За заявою гр.Л. про неплатоспроможність господарський суд першої інстанції визнав грошові вимоги гр.Н. до заявниці та витрати на сплату судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів), а також встановив перелік та розмір визнаних судом вимог кредиторів у справі № 902/122/25, що підлягають внесенню арбітражним керуючим до реєстру вимог кредиторів боржника, а саме: гр.В. та гр.Н.
Північно-західний апеляційний господарський суд скасував ухвали господарського суду першої інстанції, ухвалив постанову, якою відмовив у задоволенні заяви гр.Н. про визнання грошових вимог у справі. Своє рішення мотивував тим, що кредитор, гр.Н. до своєї заяви з грошовими вимогами до боржника не долучив податкову звітність за відповідний рік, посилання на яку міститься в договорі позики, не долучив інших доказів які б могли свідчити про фінансову можливість і спроможність надати боржнику позику у заявленій сумі, не надав оригіналів договору позики та розписки, а долучив лише їх копії, які ставилися під сумнів іншим кредитором, а отже не надав належних та достовірних доказів про наявність у гр.Н. джерел доходів та фінансових можливостей і фактично не довів належними письмовими доказами свою вимогу. Апеляційний суд відмовив у прийнятті оригіналів договору позики, розписки та податкової декларації з мотивів того, що вказані документи не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції, а також під час першого розгляду апеляційної скарги, а подані лише після направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, заявником не було надано доказів неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції.
Верховний Суд підтримав позицію Північно-західного апеляційного господарського суду, залишивши постанову апеляційної інстанції без змін. При цьому, врахував судову практику, викладену в постанові ВС від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22), а саме, висновок, що ст. 91 ГПК України визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21). Судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнівів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі.
Верховний Суд виснував, що Північно-західний апеляційний господарський суд правильно врахував наведені вище правові висновки та обґрунтовано спростував висновки суду першої інстанції про документальне підтвердження наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов’язальних правовідносин за відповідним договором позики та/або борговою розпискою за відсутності оригіналів таких документів, які, з огляду на сумніви іншого кредитор боржника у їх наявності, не були витребувані судом першої інстанції. Натомість суд першої інстанції, всупереч вимог ст. 74, 77, 81, 91 ГПК України, з власної ініціативи здійснив витребування інформації з податкових органів, а тому посилання на відповідь податкового органу як на доказ, що безумовно підтверджує джерела походження позичених заявником боржнику коштів, обґрунтовано не визнано апеляційним судом належним та достатнім доказом підтвердження грошових вимог гр.Н. до боржника з урахуванням підвищеного стандарту доказування грошових вимог, яка застосовується у справах про банкрутство (неплатоспроможність) згідно з усталеною практикою Верховного Суду.
Щодо відмови апеляційним господарським судом у прийнятті оригіналів договору позики, розписки та податкової декларації, поданих представником заявника, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд встановив, що вказані документи не надавались заявником під час розгляду справи судом першої інстанції, а також під час першого розгляду апеляційної скарги, а подані лише після направлення Верховним Судом справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Системний аналіз ст. 80 та 269 ГПК України свідчить про те, що єдиний виняток, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, з причин, що не залежали від учасника справи, тягар доведення яких також покладений на останнього (подібні за змістом висновки щодо застосування ст. 269 ГПК України викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 03.06.2025 у справі №914/855/24).
Апеляційний господарський суд, встановивши, що скаржник не навів жодних причин неможливості подання цих документів до суду першої інстанції, що об`єктивно не залежали від нього, цілком обґрунтовано відмовив у їх прийнятті.
Верховний Суд наголосив, що висловлені судом апеляційної інстанції сумніви в достатності доказів для переконливого висновку про наявність грошового зобов`язання боржника перед заявником у справі про банкрутство лежать в межах дискреційних повноважень суду попередньої інстанції, які здійснюються ним за результатом оцінки всіх наявних у справі доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, втручатися в яку (оцінку) касаційний суд не наділений повноваженнями.
З повним текстом постанови Касаційного господарського суду від 06.05.2026 у справі № 902/122/25 можна ознайомитися за посиланням.
Заступник голови
Північно-західного апеляційного господарського суду
Алла Гудак
_03_03.png)
