ВП ВС висловилась щодо розгляду спорів, які виникають із договору постачання природного газу з постачальником «останньої надії»

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» з позовом про стягнення заборгованості у загальній сумі 173 472 829,67 грн, у тому числі 127 463 358,46 грн основного боргу, 31 603 997,45 грн пені, 5 089 960,73 грн- 3 % річних та 9 315 513,03 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач не виконав зобов`язання з оплати отриманого природного газу за умовами договору постачання природного газу з постачальником «останньої надії», внаслідок чого утворився борг, на який нараховано також суми пені, 3 % річних та інфляційні нарахування.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Компанії 127 463 358,46 грн заборгованості, 12 545,24 грн пені, 2 137,52 грн 3 % річних, 5 026,85 грн інфляційних втрат; у решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2025 апеляційну скаргу Компанії залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 скасовано; ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з Відповідача на користь Позивача 19 522 653, 34 грн вартості безпідставно набутого природного газу; в решті позовних вимог відмовлено.

Постачальником «останньої надії» є визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу. Постачальник «останньої надії» визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 26 статті 1, абзац третій частини першої статті 15 Закону).

Велика Палата Верховного Суду відступає від інших підходів у застосуванні вказаних норм статті 15 Закону України «Про ринок природного газу», зокрема, викладених у постановах Верховного Суду від 20.11.2024 та 05.08.2025 у справі № 917/1297/23, від 19.11.2025 у справі № 917/692/24 у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що в постанові від 05.08.2025 у справі № 917/1297/23 Верховний Суд, формулюючи висновок про кондикційний характер правовідносин між постачальником та споживачем природного газу, послався на свій попередній висновок у цій же справі і вказав, що «застосування умов Типового договору в ситуації, коли договірні відносини між сторонами не були належним чином оформлені, не відповідає засадам цивільного та господарського права. Типовий договір постачання природного газу є стандартною формою угоди, яка регулює договірні правовідносини між постачальником і споживачем, але лише за умови досягнення взаємної згоди сторін. Застосування умов Типового договору, зокрема щодо ціни природного газу, за відсутності належного укладення договору між сторонами є юридично необґрунтованим і суперечить загальним принципам цивільного та господарського права, а тому за встановленими судами обставинами спору отримання відповідачем природного газу здійснено у позадоговірному порядку, а відповідні правовідносини між сторонами є кондикційними.

Висновуючи про відсутність належно оформленого договору, Верховний Суд, на думку Великої Палати Верховного Суду, не врахував особливостей механізму укладення договору з постачальником «останньої надії», який вважається укладеним шляхом акцепту публічної оферти за відсутності у споживача іншого постачальника (що виключало б технічну можливість обліковувати споживача в Реєстрі постачальника «останньої надії») внаслідок здійснення споживачем споживання природного газу і за відсутності даних про те, що будь-яка зі сторін повідомила іншу про припинення договору і постачання газу було припинено, у тому числі у зв`язку з наявністю простроченої заборгованості, а також за відсутності даних про те, що спожитий газ було правомірно одержано в іншому режимі, більш сприятливому для споживача.

Щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних, нарахованих на суму боргу за вересень 2022 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення сум 3 % та річних, нарахованих на суму боргу за вересень 2022 року, суд першої інстанції помилково виснував про те, що за умовами пунктів 4.3. 4.4 Типового договору та відповідно до положень статті 629 ЦК України підставою для здійснення розрахунків є отримання Споживачем відповідно рахунку від Компанії.

 За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №  910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідні дані про об’єм та ціну спожитого природного газу містяться на інформаційній платформі та є доступними для Споживача як учасника ринку природного газу, а умови договору не пов’язують обов’язок оплати з фактом отримання рахунку.

У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав вважати, що лише з одержаного рахунку Відповідач мав можливість визначити обсяг і вартість спожитого природного газу і що у спірних відносинах має місце така специфіка, яка б дозволяла вважати ненадання такого рахунку простроченням кредитора, а тому не вбачає підстав вважати тут не застосовною наведену в підпункті 9.83 цієї постанови практику.

Підпунктом 4.5 Типового договору встановлено, що в разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

З повним текстом постанови ВП ВС від 17.06.26р у справі  №904/1809/24 можна ознайомитись за посиланням.

Секретар Судової палати №2

Північно-західного апеляційного господарського суду Тетяна ФІЛІПОВА