Розірваний договір може бути визнаний недійсним

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Таку нову судову практику, відступивши від правової позиції Верховного Суду України, сформувала Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 905/1227/17.

Предметом спору є, зокрема, визнання недійсним на майбутнє договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. 

У своїй постанові від 27 листопада 2018 року Велика Палата зазначила, що оскільки спірні приміщення були передані в оренду всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, договір оренди підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Слід вказати, що на момент звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою спірні нежитлові приміщення  були передані балансоутримувачу відповідно до акту приймання-передачі з оренди. На цій підставі на стадії апеляційного провадження відповідачем була подана заява про припинення провадження у справі за відсутністю предмета спору, оскільки оскаржуваний договір є таким, що розірваний за угодою сторін.

З цього приводу Велика Палата Верховного суду зазначила, що оскільки предметом спору є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення).  Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само поданню відповідного позову не перешкоджає закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), який зробив  правовий висновок: визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули, є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 905/1227/17 щодо застосування норм права:

Відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Згідно з частиною четвертою статті 61 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди спірних приміщень) майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень. Проте надання в оренду таких приміщень, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов'язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78376886 .

Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду в зазначеній справі – за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78977531.

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак