Щодо застосування третейського застереження

Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16

У цій постанові Верховним Судом України були зроблені наступні висновки:

- третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а одним зі способів реалізації права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається;

- відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, унеможливлює розгляд спору таким судом;

- у разі відсутності такого застереження господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, що оформлюється відповідним зверненням до суду.

Натомість Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 в справі № 906/493/16 відступила від вищезазначених висновків шляхом їх уточнення (доповнення):

• у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;
• господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;
• суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов'язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Предметом спору у справі № 906/493/16 було стягнення коштів за контрактом, за яким сторони погодили, що в разі недосягнення домовленостей усі спори підлягають вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді. Таким чином, сторони уклали арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження щодо розгляду будь-яких спорів, які виникатимуть з контракту або у зв'язку з його виконанням, за процедурою міжнародного комерційного арбітражу.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом,  позов задоволено, стягнуто з відповідача кошти. Проте, останній, оскаржуючи рішення місцевого і апеляційного господарських судів, вказував на те, що господарський суд не повинен був розглядати спір по суті, а повинен припинити провадження у справі, виконавши арбітражне застереження.

Велика Палата Верховного Суду, зазначила, що суди попередніх інстанцій правильно вказали про неможливість виконання укладеного арбітражного застереження. Очевидним є намір сторін арбітражної угоди передати визначену в ній категорію спорів на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу. Проте, назва арбітражної установи, яка міститься у контракті, а також відсутність у ньому інформації про місце проведення арбітражу, не дає можливості визначити до якого саме арбітражу має звертатися сторона. Таким чином, неможливість виконання арбітражної угоди викликана істотною помилкою у назві арбітражу, до якого передається спір.

Велика Палата вказала, що суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв'язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відхилила посилання відповідача на те, що арбітражна угода не була визнана недійсною та невиконуваною на момент звернення позивача до суду. Адже суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, саме при розгляді клопотання про припинення провадження у справі і направлення сторін до арбітражу повинен вирішити питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 в справі № 906/493/16 можна ознайомитися за посиланням.

Суддя-спікер Північно-західного АГС, кандидат юридичних наук Інна Розізнана