Спір між органом місцевого самоврядування та господарським товариством про розірвання договору оренди земельної ділянки комунальної власності з підстав необхідності надання її для суспільних потреб підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 лютого 2019 року за розглядом справи № 911/1357/18.
Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки комунальної власності, укладеного між Чабанівською селищною радою Києво-Святошинського району Київської області та ТОВ «Валентина і Анатолій», у зв'язку з необхідністю надання цієї земельної ділянки для суспільних потреб.
До господарського суду звернулася Чабанівська селищна рада, зазначивши, що наявна суспільна потреба територіальної громади смт Чабани та с. Новосілки у використанні земельної ділянки, наданої Товариству в оренду за договором, для створення спортивної споруди – стадіону для занять спортом на відкритому повітрі, оскільки саме на цій земельній ділянці знаходиться об'єкт комунальної власності – стадіон з трибунами, який наразі перебуває у незадовільному стані та доступ до якого Товариством обмежено.
З цих причин чергова сесія Ради скликання прийняла рішення «Про використання земельної ділянки комунальної власності територіальної громади смт Чабани та с. Новосілки, яка перебуває в оренді ТОВ «Валентина і Анатолій», для суспільних потреб - створення стадіону у с. Новосілки», яке відповідач у добровільному порядку не виконав.
Господарський суд Київської області відмовив Раді у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України – заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, та повернув матеріали позову позивачу. При цьому, суд першої інстанції вказав, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, яким унормовано, що спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності є публічно-правовими та на них розповсюджується юрисдикція адміністративних судів.
Господарський суд апеляційної інстанції скасував ухвалу місцевого господарського суду та передав справу на розгляд до місцевого господарського суду, зазначивши, що спір органу місцевого самоврядування та суб'єкта господарювання - юридичної особи, в якому орган місцевого самоврядування звернувся до суду з позовною заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки, не вважається публічно-правовим у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося Товариство з касаційною скаргою на постанову господарського суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. Товариство вважає, що правовідносини, які виникли у цій справі, обумовлені вилученням земельної ділянки для суспільних потреб з мотивів суспільної необхідності, і відповідно до положення пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України такий спір є винятком з переліку справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів.
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, зазначила у своїй постанові наступне.
За пунктом «б» частини першої статті 141 Земельного кодексу України вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом, є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою; порядок вилучення земельних ділянок унормовано статтею 149 цього Кодексу.
Водночас за частинами першою – шостою статті 32-1 Закону України «Про оренду землі» договір оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності може бути розірваний у разі прийняття рішення про використання земельної ділянки для розміщення об'єктів, визначених частиною першою статті 7 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».
У разі прийняття рішення про використання для суспільних потреб лише частини земельної ділянки може бути заявлена вимога про виділення такої частини в окрему земельну ділянку та розірвання договору оренди.
Вимога про розірвання договору оренди, зазначена у частині другій цієї статті, може бути пред'явлена органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, уповноваженими надавати земельні ділянки для суспільних потреб відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, а також однією із сторін цього договору.
Розірвання договору оренди земельної ділянки в порядку, визначеному цією статтею, допускається у разі, якщо об'єкти, які передбачається розмістити на земельній ділянці, неможливо розмістити на іншій земельній ділянці або якщо розміщення таких об'єктів на інших земельних ділянках завдасть значних матеріальних збитків або спричинить негативні екологічні наслідки для відповідної територіальної громади, суспільства чи держави в цілому.
Розірвання договору оренди земельної ділянки у разі прийняття рішення про надання її для суспільних потреб здійснюється за умови повного відшкодування орендарю і третім особам збитків, спричинених цим, зокрема витрат, пов'язаних з виділенням частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку та укладенням нового договору оренди. У разі недосягнення сторонами договору згоди щодо розірвання договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Ураховуючи наведене, спір про розірвання договору оренди земельної ділянки комунальної власності з підстав необхідності надання її для суспільних потреб не є спором щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Разом з тим регулювання, наведене у статті 32-1 Закону України «Про оренду землі», відповідає положенням частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, згідно з якими договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Справа у спорі про розірвання господарського договору, сторонами якого є сторони цього договору, за відсутності законодавчих приписів про розгляд цієї справи судом іншої юрисдикції має розглядатись в порядку господарського судочинства.
Детальніше із текстом постанови Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 911/1357/18 можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79834975
Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
