Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог і виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами ст. 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17. При цьому Велика Палата відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 2-340/461/16-ц про те, що при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки судовий збір має сплачуватися як за вимогу немайнового характеру,
Банк звернувся до господарського суду із позовом, в якому просив стягнути з юридичної особи (Товариства), як з фінансового поручителя за кредитним договором, укладеним між банком та Підприємством (позичальником), в рахунок погашення заборгованості останнього за кредитом, грошові кошти, а також звернути стягнення на майно Товариства (відповідача) (згідно з укладеним між Банком та Товариством договором застави).
Суд першої інстанції позов Банку задовольнив повністю.
Апеляційний суд скасував рішення господарського суду першої інстанції, прийняв нове, яким у позові відмовив та стягнув з позивача на користь відповідача судовий збір. При цьому, суд врахував, що під час розгляду справи суди визнали таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист із тих підстав, що боржник повністю сплатив визначену судовим рішенням суму.
Велика Палата вказала, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, правильно взяв до уваги обставини щодо стану виконання боржником свого обов’язку з погашення заборгованості, що був предметом судового розгляду. А тому Велика Палата погодилася з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи законодавчо обумовлене припинення зобов’язань за договором застави, як похідних від зобов’язань за кредитним договором, і відмовила в задоволенні касаційної скарги.
Відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України як у редакції, чинній на момент звернення з позовом, так і в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою, у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються. Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів – сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку. Аналогічні положення містяться і в Цивільному процесуальному кодексі України.
Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.
Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80522389.
Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
