Набуття прокурором права на звернення до суду в інтересах відповідних органів

Верховний Суд залишив без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 918/163/18, підтримавши його позицію.

До господарського суду звернувся заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації з позовом до Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу, в якому просив зобов'язати повернути за актом приймання-передачі на користь держави в особі Рівненської ОДА земельні ділянки, що були взяті кооперативом в оренду.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що відповідач безпідставно користується земельними ділянками, оскільки укладені договори оренди землі лісового фонду припинили свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який їх було укладено.

Рішенням Господарського суду Рівненської області позовні вимоги задоволені з тих підстав, що договори оренди припинили свою дію, проте в матеріалах справи відсутні акти приймання передачі з оренди спірних земельних ділянок, натомість містяться докази, що підтверджують перебування цих земельних ділянок у користуванні відповідача.

З такою позицією не погодився Північно-західний апеляційний господарський суд, скасувавши рішення суду першої інстанції та прийнявши нове, яким відмовив прокуророві у позові. При цьому апеляційний суд виходив з того, що прокурор не довів використання чи розпорядження відповідачем спірними земельними ділянками після закінчення договорів оренди. Надані прокурором докази свідчать лише про розпорядження уповноваженим органом (Рівненською ОДА) обумовленими земельними ділянками лісового фонду в частині їх вилучення від сільськогосподарського кооперативу та передачу в постійне користування Державному підприємству СЛАП "Володимирецький держлісгосп".

При цьому, вказані земельні ділянки знаходяться на території інших сільських рад, ніж ті, які зазначені у позовних вимогах прокурора, а тому не можуть бути доказами використання відповідачем земельних ділянок, які просив повернути за актом прокурор.

Разом з тим, апеляційний господарський суд звернув увагу й на те, що по суті, предмет позову у вигляді спонукання відповідача до повернення земельних ділянок шляхом підписання акта приймання-передачі є зверненням за захистом не права, а обов'язку та має декларативний характер, оскільки в разі винесення рішення про таке, це рішення не буде виконане шляхом державно-примусової діяльності, оскільки така діяльність не може відбутись шляхом зобов’язання особи виконати такі дії, які неможливо присудити виконати в натурі (в даному випадку щодо зобов’язання підписати акт приймання-передачі), що фактично лежить в площині особистого волевиявлення особи.

Також апеляційний суд зазначив, що лише констатація судом першої інстанції факту про можливість представництва прокуратурою державної обласної адміністрації, не є належним дослідженням підставності такого представництва, оскільки законодавчо визначено випадки, коли прокурор набуває права на звернення до суду в інтересах відповідних органів.

Також прокуратурою не обґрунтовано, на захист якого саме порушеного права Рівненської ОДА звернувся прокурор до суду, та якими діями відповідач створює перешкоди в реалізації позивачем права на земельні ділянки державної власності.

Стосовно розподілу судового збору, апеляційний суд вирішив, і з цим погодився Верховний Суд, що оскільки провадження у даній справі відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі Рівненської ОДА, то відповідно до статті 53 ГПК України зазначений державний орган набув статусу позивача у справі, а відтак у разі відмови в позові судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладений на нього.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 918/163/18 можна ознайомитися за посиланням http://reestr.court.gov.ua/Review/82068037.

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак