-
Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
-
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Так, Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авенсіс», у якій просило суд застосувати наслідки недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав, сторонами якого були ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Авенсіс», повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації припинення обтяжень щодо майнових прав (за договором та додатковою угодою до нього) на будівництво частини об`єкта дольової власності сторін. Договір був укладений між ТОВ «Авенсіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південінвестсервіс», майнові права належать майновому поручителю ТОВ «Авенсіс».
У подальшому ПАТ «Імексбанк» подало до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просило визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на пункт 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», за змістом якого нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суд, у задоволенні позову відмовлено з посиланням на недоведеність позивачем його вимог і ненадання відповідних доказів. Суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі. Судові рішення аргументовано посиланням на положення статей 11, 15, 16, 203, 215, 525, 526, 1054 Цивільного кодексу України та статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
ПАТ «Імексбанк» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду й рішення Господарського суду Одеської області.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду цю справу разом з касаційною скаргою ПАТ «Імексбанк» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи необхідністю відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, де зазначено, що наслідки нікчемності правочину настають для сторін у силу вимог закону, Фонд самостійно не може застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а в разі їх виявлення зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом. Крім того, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними.
У постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами.
Однак, Велика Палата Верховного Суду з даними висновками не погодилася. У постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 щодо обраного позивачем способу захисту цивільних прав – про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав, виходила з таких міркувань.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, викладеними в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц , від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину.
У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині.
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
За статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
У цій справі банк (як сторона правочину) стверджує, що нікчемним є договір про розірвання договору застави майнових прав. Наслідком такої нікчемності є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави ПАТ «Імексбанк». За таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, абзац другий частини другої статті 20 Господарського кодексу України). Водночас позивач відповідну позовну вимогу не пред`являв.
Отже, позовна вимога ПАТ «Імексбанк» про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/82424016
Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
