Спір щодо вимоги про визнання незаконним рішення суб'єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного цивільного права – господарська юрисдикція

Рішення суб`єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку господарського судочинства, адже вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та правильно пред`явлена до суду для розгляду в порядку господарського судочинства.

Позивач стверджує про порушення своїх прав та інтересів, оскільки міська рада своїм рішенням, яким надала дозвіл на виготовлення технічної документації стосовно земельного сервітуту Фермерському господарству, не врахувала і порушила права та інтереси позивача, як орендаря. Тобто, в даному випадку позивач подав позов про захист приватного права, відповідно спірні правовідносини з міською радою мають приватноправовий характер, хоча до порушення приватного права, про яке доводить у позові позивач, призвели реалізовані відповідачем по відношенню до третьої особи контрольні функції у сфері управління.

Спірні правовідносини позивача і відповідача не мають публічно-правового характеру, тому справа, враховуючи суть права, за захистом якого звернувся позивач, та суб`єктний склад сторін, підлягає розгляду господарським судом відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а не адміністративним.

Такого висновку дійшов Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 12.09.2019 року у справі № 903/317/19, скасувавши ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.

Верховний Суд підтримав позицію Північно-західного апеляційного господарського суду.

Так, у постанові від 19.12.2019 року Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду вказав, що предметом спору у справі, що розглядається, є законність/незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта, про надання дозволу третій особі виготовити технічну документацію стосовно встановлення земельного сервітуту для використання земельної ділянки, яку орендує позивач. Вказане рішення є підставою для подальшого оформлення правовідносин між землевласником (міською радою) та сервітуарієм (третьою особою) користування чужою земельною ділянкою. Причому одним із правових наслідків встановлення земельного сервітуту є обтяження обслуговуючої земельної ділянки, тобто певне обмеження прав її власника чи користувача.

З огляду на зазначене, оскаржене рішення міськради є спором про право, оскільки такі дії відповідача стосуються прав та охоронюваних законом інтересів позивача – користувача земельної ділянки, щодо якої надається дозвіл третій особі виготовити технічну документацію. Цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд зазначив, що оскільки у цій справі встановлено наявність існуючого речового права на спірну земельну ділянку у позивача, а рішення відповідача, яке оскаржується, – про надання дозволу на розробку проекту технічної документації для подальшого оформлення правовідносин між землевласником (міськрадою) та сервітуарієм (третьою особою) користування чужою земельною ділянкою спричиняє порушення речового права позивача, висновок суду апеляційної інстанції про існування цивільно-правового спору є правильним. Відповідно, помилковими є висновки суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі, а також твердження скаржника про публічно-правовий характер цих правовідносин.

З повним текстом постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19 грудня 2019 року у справі № 903/317/19 можна ознайомитися за посиланням http://reestr.court.gov.ua/Review/86618999

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак