Оскільки громадянин О. ніколи не набував права власності на гараж, отже не міг вчиняти щодо нього жодних дій, в тому числі й передавати його у іпотеку, адже власником такого майна був громадянин К.
Спірне нерухоме майно не належало на праві власності іпотекодавцю, що суперечить ст. 5 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої саме власнику належить право на передачу належного йому майна в іпотеку.
У спірних правовідносинах відсутня обов'язкова умова, з якою законодавство пов'язує перехід прав та обов'язків іпотекодавця за іпотечним договором, а саме перехід права власності на спірне нерухоме майно від іпотекодавця до нового власника, оскільки громадянин К. не є новим набувачем прав та обов'язків іпотекодавця в розумінні ст.23 Закону України "Про іпотеку", а є попереднім власником спірного нерухомого майна і перехід до нього права власності на предмет іпотеки відбувся не від іпотекодавця за іпотечним договором.
Жодного переходу права власності від громадянина О. до громадянина К. не відбулося, а тому останній правомірно реалізував свої права володіння, користування та розпорядження щодо спірного нерухомого майна, зокрема, уклавши договір купівлі-продажу гаража з ТОВ "Вантаж Бі. Ем.Джі".
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду підтримав позицію Північно-західного апеляційного господарського суду, викладену у постанові від 23.09.2019 у справі № 902/729/18, якою скасовано рішення суду першої інстанції.
У своїй постанові від 19.02.2020 зазначив, що відповідно до ст.23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Верховний Суд зазначив, що переходу права власності від гр.О. до гр.К. не відбулося. Гр.О. не міг передавати спірне нерухоме майно в іпотеку, оскільки власником був гр.К. Тобто гр. К. не є новим набувачем прав та обов`язків іпотекодавця в розумінні ст.23 Закону України "Про іпотеку", а є первісним власником нерухомого майна, яке гр.О. передав в іпотеку позивачу в забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.
У спірних правовідносинах, які склалися у цій справі, відсутня обов`язкова умова, з якою законодавство пов`язує перехід прав та обов`язків іпотекодавця за іпотечним договором, а саме перехід права власності на спірне нерухоме майно від іпотекодавця до нового власника. Отже, гр.К. як первісний та законний власник спірного нерухомого майна правомірно реалізував належне йому право розпорядження цим майном, відчуживши гараж на користь ТОВ "Вантаж Бі. Ем.Джі", про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.
Верховний Суд також вказав, що обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для застосування у цій справі положень ст.23 Закону України "Про іпотеку", оскільки ТОВ "Вантаж Бі. Ем.Джі" не набуло статусу іпотекодавця за договором іпотеки, укладеним між та громадядином О., а отже, відповідач не несе обов`язків перед позивачем за цим іпотечним договором.
Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ТОВ "Вантаж БІ.ЕМ.ДЖІ." про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягає.
З повним текстом постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19 лютого 2020 року у справі № 902/729/18 можна ознайомитися за посиланням
Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
