У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на момент звернення позивачем за захистом свої прав до суду), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Позовна вимога про внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо виключення відомостей про учасника (на момент розгляду справи) та включення відомостей про учасника – позивача не є за своєю суттю визначенням розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства. Задоволення зазначеної позовної вимоги не передбачає витребування з володіння гр.Б. (попереднього власника частки у статутному капіталі) на користь позивача цієї частки в статутному капіталі товариства, а натомість, передбачає припис внести зміни до відомостей про товариство у реєстрі, тобто вчинити дії, які відповідачі, яким пред`явлена позовна вимога, безпосередньо не уповноважені вчиняти. Тоді як жодна особа, уповноважена на вчинення відповідних дій, до участі в справі не залучена.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду погодивсяз позицією Північно-західного апеляційного господарського суду, викладеною у постановівід 15.01.2020 в справі № 906/655/18, залишивши її без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Предметом спору у справі є розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» та вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно гр.М. як засновника (на момент розгляду справи) ТОВ «Вітал-Інтер» та поновлення відомостей щодо позивача, гр.І .
Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 в частині задоволення позову про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» не оскаржується, а тому, відповідно до ст. 300 ГПК України, судове рішення в цій частині не було предметом касаційного перегляду.
Апеляційний суд встановив факт істотного порушення оскаржуваного договору відповідачем-1 (гр.Б.) , що полягає в невиконанні ним як покупцем умов договору про оплату позивачу (гр.І.) вартості частки в статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер». Суд вказав, що оскаржуваний договір є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 694 ЦК України.
Апеляційний суд відмовивв задоволенні вимоги про вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно гр.М. (теперішнього власника частки у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер») та поновлення відомостей щодо позивача як засновника ТОВ «Вітал-Інтер». При цьому, зазначив, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо набуття частки в статутному капіталі гр.Б. від позивача-гр.І. було здійснено на підставі рішення загальних зборів ТОВ «Вітал-Інтер», оформлених протоколом.
Відповідач-1 (гр.Б.) передав у власність відповідача-2 (гр.М.) належну йому частку в розмірі 99% за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» від 24.01.2017. На підставі рішень загальних зборів, оформлених протоколом) ТОВ «Вітал-Інтер» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено відомості відносно відповідача-2 (гр.М.) як учасника товариства з часткою в розмірі 99%.
Позивач у даному позові не заявив вимоги про визнання недійсними обумовлених рішень загальних зборів ТОВ «Вітал-Інтер», а також договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» від 24.01.2017. Матеріали справи не містять доказів визнання недійсними рішень цих загальних зборів та договору в судовому порядку, що за висновком апеляційного суду, зумовлює безпідставність вимоги про вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей відносно гр.М. як дійсного учасника ТОВ «Вітал-Інтер».
Верховний Суд у своїй постановівід 29.04.2020 погодився із висновкамиПівнічно-західного апеляційного господарського суду про те, що вказаний договір є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 694 ЦК України. При цьому, зазначив, що загальне правило про наслідок прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар встановлюється частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України при продажу товарів у кредит продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару, якщо покупець прострочив оплату товару. Водночас, частиною 6 статті 694 Цивільного кодексу України унормовано, що з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.
Враховуючи те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі є розірваним та судом встановлено факт несплати вартості такої частки, а продавець має право вимагати повернення йому його частки у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» на підставі ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України, яка була ним передана у власність покупцю, то виникає питання яким чином можливо реалізувати передбачені законом наслідки несплати вартості товару (частки).
Позивач обрав спосіб захисту своїх прав шляхом пред`явлення позову до відповідачів (гр.Б. та гр.М.) з вимогою про вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно гр.М. (теперішнього власника частки у статутному капіталі 99%) та поновлення відомостей щодо позивача як засновника ТОВ «Вітал-Інтер». Вважає таку вимогу належним та ефективним способом захисту своїх корпоративних прав із застосуванням правового механізму віндикації. При цьому позивач стверджував, що гр.М. , як власник частки у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» на момент розгляду справи, не є добросовісним набувачем частки у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер», оскільки він не проявив належної обачності при придбанні частки у гр.Б., не перевірив підстав набуття останнім цієї частки, сплату ним коштів. Також, позивач зазначав, що гр.Б. не мав права відчужувати частку без згоди позивача, оскільки в силу ч. 6 ст. 694 Цивільного кодексу України позивачу належало право застави на частку у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» як товар проданий в кредит.
Враховуючи приписи ч. 6 ст. 694 Цивільного кодексу України, Верховний Суд погоджується з аргументами позивача, що йому належало право застави на частку у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» в розмірі 99%, яке виникло в силу закону. Статтею 17 Закону України "Про заставу" унормовано, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом. Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про заставу" передбачено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про заставу" реєстрація застави не пов`язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. За змістом ч. 1 ст. 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
Разом з цим, вищенаведені норми закону застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до ст. 11 названого Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Статтею 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" унормовано, що взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
Водночас, за змістом ч. 1 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
Проте, матеріали справи не містять доказів того, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про заборону відчуження частки у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ «Вітал-Інтер», що складає 6 930 000 грн, а тому гр.М. (відповідач-2) набув право власності на частку без обтяжень.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка володіє цим майном, (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.
Для застосування приписів ст. 388 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, як у добросовісного так і у недобросовісного набувача, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № Б-24/27-02. Тобто, до предмету доказування у віндикаційному позові входять факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майно.
У даному спорі з матеріалів справи та з огляду на приписи ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та ст. 388 ЦК України, позивачем не доведено того факту, що частка статутного капіталу ТОВ «Вітал-Інтер» у розмірі 99% перебуває у неправомірному володінні іншої особи, а саме відповідача-2 (гр.М.). Не доведено позивачем і наявність обставин, що надають йому право витребування майна у добросовісного набувача, що передбачені ч. 1 ст. 388 ЦК України. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
Отже, для правильного застосування п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України в цьому випадку необхідно встановити, яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб, тобто необхідна оцінка з відповідними наслідками саме першого у ланцюгу правочину.
Оскаржуваний договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» є першим у ланцюгу правочином, укладений позивачем з його волі. Матеріали справи не містять доказів зворотного. При цьому, пункт 3.1 договору передбачає, що продавець (позивач) передає право власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» в момент укладення договору.
Вищевикладені обставини виключають можливість задоволення позову про витребування майна від набувача на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України шляхом вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно гр.М. та поновлення відомостей щодо позивача як учасника ТОВ «Вітал-Інтер».
Законодавцем не передбачено майнової відповідальності третьої особи за наслідком розірвання договору, укладеного сторонами, з підстав порушення сторонами умов його виконання, а вибуття спірного майна від однієї із сторін розірваного договору у передбаченому законом порядку до третьої особи не належить до правових підстав, за яких допускається віндикація майна від добросовісного набувача за статтею 388 ЦК України (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 908/439/18).
Верховний Суд зазначає, що встановлені судом обставини продажу відповідачем-2 (гр.Б.) належної йому частки в розмірі 99% статутного капіталу за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Вітал-Інтер» відповідачу-3 (гр.М.), чинність такого правочину також позбавляють суд можливості задовольнити позов про повернення відповідачем-1 на користь позивача неоплаченої частки як товару, проданого в кредит з застосуванням правового механізму, передбаченого ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України.
Внаслідок придбання відповідачем-1 за оскаржуваним договором частки в розмірі 99% статутного капіталу ТОВ «Вітал-Інтер» у позивача, відповідач-1 (гр.Б.) став власником 99% статутного капіталу товариства та в подальшому відчужив таку частку в статутному капіталі товариства на користь відповідача-2 (гр.М.), тобто відбувся перехід 99% статутного капіталу товариства до гр.М.
Звертаючись за захистом свого порушеного права у зв`язку з невиконанням відповідачем-1 (гр.Б.) зобов`язань за спірним договором щодо оплати придбаної ним частки товариства, позивач прагне відновити склад учасників (свій статус учасника товариства), який існував до порушення його прав шляхом внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про виключення відомостей про учасника – гр.М. та включення відомостей про учасника – позивача (гр.І.).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого в постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на момент звернення позивачем за захистом свої прав до суду), норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Вказана правова позиція підтримана також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 927/97/19.
Позов про внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо виключення відомостей про учасника відповідача-2 (гр.М.) та включення відомостей про учасника позивача (гр.І.) не є за своєю суттю визначенням розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, а задоволення зазначеної позовної вимоги не передбачає витребування з володіння відповідача-2 (гр.М.) на користь позивача (гр.І.) відповідної частки в статутному капіталі товариства, а натомість, передбачає припис внести зміни до відомостей про товариство у реєстрі, тобто вчинити дії, які відповідачі, яким пред`явлена позовна вимога, безпосередньо не уповноважені вчиняти. Тоді як жодна особа, уповноважена на вчинення відповідних дій, до участі в справі не залучена.
Відтак Верховний Суд зазначає, що висновок суду першоїта апеляційноїінстанцій про відмову в задоволенні позовної вимоги про вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно гр.М. та поновлення відомостей щодо позивача як учасника ТОВ «Вітал-Інтер» є правомірним.
З повним текстом постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 29.04.2020 року у справі № 906/655/18 можна ознайомитися за посиланням .
_03_03.png)
