Фермерське господарство «Ямбуренко» не могло набути прав користування та володіння спірними земельними ділянками від відповідача–фізичної особи як члена та керівника цього фермерського господарства, оскільки ці ділянки були отримані відповідачем вже після створення та реєстрації ним ФГ «Ямбуренко», у той час, як вказані землі на той момент могли бути передані в користування лише за результатами земельних торгів.
Отже спір з позовними вимогами до відповідача як фізичної особи щодо скасування договорів оренди обумовлених земельних ділянок підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 в справі № 357/1180/17 відступила від висновків, сформульованих раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц: спори, пов`язані з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї ділянки у користування фермерського господарства, мають розглядатися за правилами господарського судочинства).
У справі № 357/1180/17 суть спору полягає у визнанні недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою. До суду з цим позовом звернулося приватне сільськогосподарське підприємство, яке за результатами торгів набуло право оренди на спірні земельні ділянки, і вже після укладення договорів оренди на ці ділянки йому стало відомо про існування раніше укладених оскаржуваних договорів.
Позивач звернувся до суду в порядку цивільного судочинства і рішенням суду першої інстанції, залишеного без змін ухвалою апеляційним судом, позов був задоволений, оскаржувані договори були визнані недійсними. Рішення судів мотивовані тим, що при отриманні фізичною особою спірних земельних ділянок у користування та укладення ним відповідних договорів, які оскаржуються, було порушено встановлений Законом України «Про фермерське господарство» як спеціальним законом порядок для отримання в оренду таких земель. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства були отримані в користування відповідачем як фізичною особою вже після створення та реєстрації ним відповідного фермерського господарства, в той час як вказані землі на той момент могли бути передані в користування такому господарству лише за результатами земельних торгів. Після створення та державної реєстрації фермерського господарства правом на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок) володіє це господарство вже як юридична особа (з дотриманням відповідної процедури для цього), а не громадянин, якому земля надається із метою створення фермерського господарства.
Касаційну скаргу фізична особи мотивувала тим, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій порушені правила юрисдикції загальних судів, оскільки в одному проваджені були розглянуті позовні вимоги як до фізичної особи, так і до ГУ Держземагентства як юридичної особи. Разом з тим скаржник зазначив, що спірні земельні ділянки йому були надані для розширення фермерського господарства та використовувалися не ним як фізичною особою, а Фермерським господарством «Ямбуренко» при здійсненні господарської діяльності. Ця обставина була встановлена судами під час розгляду іншої цивільної справи (№ 357/6037/16-ц). Враховуючи ці обставини, спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Розглянувши касаційну скаргу фізичної особи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 зазначила, зокрема, що розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Також вказала, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
Велика Палата Верховного Суду послалася і на свої постанови від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц. Під час розгляду обумовлених справ Велика Палата дійшла висновку, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства останнє реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надана. Отже, оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави чи захист її інтересів у спірних правовідносинах, треба розглядати за правилами господарського судочинства.
Разом з тим, для визначення юрисдикції суду у даній справі, слід врахувати те, що судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23 грудня 2014 року ГУ Держземагентства видано накази «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», якими надано дозвіл відповідачу - фізичній особі на розроблення проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок в оренду, з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства», із земель сільськогосподарського призначення державної власності. І вже в подальшому наступними наказами ГУ Держземагентства від 24 березня 2015 року було затверджено проекти землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства.
01 квітня 2015 року між ГУ Держземагентства та фізичною особою були укладені договори оренди земельних ділянок, згідно з якими останній передано земельні ділянки в оренду строком на 49 років. Однак на момент прийняття ГУ Держземагентства зазначених наказів від 23 грудня 2014 року та від 24 березня 2015 року і укладення відповідних договорів оренди земельних ділянок від 01 квітня 2015 року відповідачем–фізичною особою вже було засноване ФГ «Ямбуренко», державна реєстрація якого відбулася 30 грудня 2008 року. Зазначене, у свою чергу, свідчить про спробу фізичної особи отримати спірні земельні ділянки для розширення площ земельних ділянок, які використовуються ФГ «Ямбуренко», уникнувши при цьому процедури земельних торгів.
Отже, вбачається, що в цій справі спірні земельні ділянки були надані в оренду відповідачу як громадянину України на підставі договорів оренди землі від 01 квітня 2015 року, укладених між ним та ГУ Держземагентства.
Враховуючи доводи фізичної особи, викладені в касаційній скарзі, з приводу того, що спірні земельні ділянки використовувалися не ним як фізичною особою, а саме ФГ «Ямбуренко» в процесі його господарської діяльності і ця обставина встановлена під час розгляду іншої цивільної справи, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.
Так, дійсно, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за результатами розгляду цивільної справи (357/6037/16-ц) встановлено, що фізична особа наказом від 02 квітня 2015 року зарахувала на баланс ФГ «Ямбуренко» орендовані земельні ділянки для використання в господарській діяльності фермерським господарством.
Однак, фізична особа оспорювані земельні ділянки отримала із земель сільськогосподарського призначення державної власності в оренду для створення фермерського господарства та за встановлених обставин справи право користування зазначеними земельними ділянками не могло перейти до раніше створеного ним фермерського господарства. Відтак останнє не могло набути прав користування та володіння спірними земельними ділянка від фізичної особи як члена та керівника цього фермерського господарства.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17 можна ознайомитися за посиланням
_03_03.png)
