Предметом судового розгляду у даній справі є оцінка виконавчого напису та підстав його вчинення з метою встановлення чи відбулось порушення прав та інтересів позивача та, у разі, якщо таке порушення відбулось,– їх захисту. Відсутність у довіреності чітко передбачених повноважень на звернення до нотаріуса із заявами про вчинення виконавчого напису жодних прав позивача не порушує. А тому, вказана обставина не є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Встановивши у даній справі наявність прострочення лізингоодержувачем здійснення лізингових платежів більш ніж на 30 днів, наявність доказів направлення лізингоодержувачу рахунків-фактур з відмітками про несплату лізингових платежів, письмової вимоги про сплату заборгованості за договором, повернення об`єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, а також те, що відповідачем нотаріусу надано необхідні документи передбачені пунктом 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позові.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підтримав позицію Північно-західного апеляційного господарського суду, викладену в постанові від 20.01.2020 в справі № 902/522/19, якою було скасовано рішення суду першої інстанції.
До господарського суду звернулося Приватне підприємство "Арт Хаус Мілленіум" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача– приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маринець О.С., з вимогою визнати виконавчий напис, вчинений нотаріусом, таким, що не підлягає виконанню.
Виконавчим написом було зобов'язано позивача повернути відповідачу транспортний засіб, який був переданий йому в користування на умовах фінансового лізингу за договором про фінансовий лізинг через невиплачену заборгованість, суму несплачених лізингові платежів, штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів, суму понесених лізингодавцем витрат з метою повернення простроченої заборгованості.
Господарський суд Вінницької області задоволив позов, мотивуючи тим, що відповідачем нотаріусу не було надано документів, які б підтверджували наявність безспірної заборгованості, приватним нотаріусом не виконано вимоги ст. 88 Закону України "Про нотаріат". Окрім того, суд вказав, що довіреність на представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» не передбачає права щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, не містить в собі права на вчинення будь-яких нотаріальних дій, а також права підпису від імені директора товариства.
Північно-західний апеляційний господарський суд прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову. Підставами для скасування рішення суду першої інстанції є прострочення позивачем більше, ніж 30 днів сплати лізингових платежів за договором, що надало право лізингодавцю (відповідачеві) вимагати від лізингоодержувача (позивача) повернення предмета лізингу. Відповідний обов`язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу лізингодавцю виник у силу ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та пунктів 8.3.2, 12.6.1, 12.9 укладеного між сторонами договору.
Верховний Суд у своїй постанові зазначив, встановивши у справі, яка переглядається, наявність прострочення лізингоодержувачем здійснення лізингових платежів більш ніж на 30 днів, наявність доказів направлення лізингоодержувачу рахунків-фактур з відмітками про несплату лізингових платежів, письмової вимоги про сплату заборгованості за договором, повернення об`єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, а також те, що відповідачем нотаріусу надано необхідні документи, передбачені пунктом 8 Переліку , апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позові.
Верховний Суд відхилив аргументи скаржника, що сума заборгованості вказана у виконавчому написі нотаріуса не відповідає сумі заборгованості, вказаній в заяві ТОВ «Порше Лізинг Україна», оскільки за оспорюваним виконавчим написом не стягується сума заборгованості за договором лізингу, а повертається предмет лізингу від лізингоодержувача його власнику.
Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса закріплене у ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та умовами договору (пункти 8.3.2, 12.6.1, 12.9 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) за наявності прострочення лізингоодержувачем здійснення лізингових платежів більш, ніж на 30 днів.
Тобто, зазначає Верховний Суд, у спірних правовідносинах доведено факти наявності боргу, прострочення його сплати більше 30 днів, розірвання договору лізингу як необхідні умови вчинення виконавчого напису нотаріуса про повернення об`єкта лізингу. З урахуванням наведеного, не можуть братися до уваги посилання заявника касаційної скарги на те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус помилково зробив висновок про безспірність вимог та порушив вимоги закону при вчиненні виконавчого напису.
При цьому, відхилив посилання скаржника у касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду України у постановах від 05.07.2017 у справі №6-887цс17, від 05.07.2015 у справі № 6-141цс14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц, у постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №755/18215/16, оскільки висновки судів про відсутність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у цій справі не суперечать висновкам суду касаційної інстанції у зазначених справах.
Колегія судів врахувала, що у справі №6-887цс17 та № 6-141цс14 предметом позову були вимоги про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, які були вчинені нотаріусами у зв`язку з порушеннями кредитних договорів, мало місце звернення стягнення на заставне нерухоме майно. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №755/18215/16 досліджувалось питання правомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на транспортний засіб, переданий у заставу для задоволення вимог за кредитним договором. Тобто вказані постанови були прийняті судом касаційної інстанції за інших фактичних обставин розглянутих ним справ (з огляду на підстави позову у вказаних справах), у залежності від яких і застосовувалися судом норми матеріального і процесуального права, правове регулювання у наведених справах відрізняється від справи, яка розглядається, а саме - щодо вчинення виконавчого напису повернення об`єкту лізингу від лізингоодержувача його власнику внаслідок розірвання договору лізингу.
Колегія суддів також не прийняла до уваги посилання скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин ст. ст. 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки вказаний Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Матеріали справи не містить доказів того, що у спірних правовідносинам мало місце обтяження рухомого майна, а саме транспортного засобу - предмета договору лізингу. Також підлягають відхиленню і доводи скаржника про те, що представник відповідача згідно з наданою нотаріусу довіреністю не наділений повноваженнями на підписання та подання заяви про вчинення виконавчого напису.
Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що предметом судового розгляду у цій справі є оцінка виконавчого напису та підстав його вчинення з метою встановлення чи відбулось порушення прав та інтересів позивача та, у разі, якщо таке порушення відбулось, їх захисту. Відсутність у довіреності чітко передбачених повноважень на звернення до нотаріуса з заявами про вчинення виконавчого напису жодних прав позивача не порушує. А тому, вказана обставина не є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
З повним текстом постанови Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 902/522/19 можна ознайомитися за посиланням .
Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
