Право на вихід з товариства

Право на вихід з товариства у період спірних правовідносин було законодавчо врегульовано як безумовне суб`єктивне право учасника, яке не залежало від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого мала наслідком припинення участі в товаристві. Такий правочин, хоч і вчиняється за волевиявленням однієї особи, спричиняє юридичні наслідки для інших осіб, зокрема, виникнення у товариства обов`язку виплатити колишньому учаснику вартість його частки у встановлений строк. Тому неодмінною умовою для реалізації учасником вчиненого ним волевиявлення на припинення участі в товаристві є повідомлення товариства про прийняте рішення.

Відтак, вихід з товариства є безпосередньою дією учасника, спрямованою на припинення корпоративних відносин з товариством з ініціативи учасника товариства, вчинення якої реалізується учасником шляхом подання до товариства заяви в письмовій формі, підписаної учасником.

Моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку.

Щодо строків, наведених у статті 148 ЦК України, то вони мають значення для визначення моменту, коли в товариства настає строк виконання перед особою, яка вийшла з товариства, своїх обов`язків, пов`язаних з таким виходом.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, виклавши його у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 910/7674/18.

У даній  справі позивач–фізична особа звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив суд визнати себе таким, що вийшов зі складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтінгова група «Тендервін», а також зобов'язати останнє  внести зміни до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР), у зв`язку зі зміною у складі його учасників, а саме виходом позивача зі складу учасників.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, закрив провадження у справі в частині вимог про визнання позивача таким, що вийшов зі складу засновників (учасників) товариства. Мотивував тим, що предметом позову не може бути встановлення обставин, зокрема, обставин про вихід учасника зі складу учасників юридичної особи. Вказав, що вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді  через те, що до повноважень останнього не належить встановлення фактів, які мають юридичне значення, адже господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача внести зміни до відомостей в ЄДР – позов задоволив. Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу, відмовила в позові у цій частині. У своїй постанові від 7 квітня 2020 року зазначила, що на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача з позовом (13 червня 2018 року) діяв певний порядок для оформлення товариством виходу особи зі складу його учасників, що втілювався у рішенні товариства про зміни в установчих документах товариства чи відповідних судових рішеннях та подальшій державній реєстрації цих змін.

Згідно зі змінами до законодавства, яке регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, право ініціювати реєстрацію змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю надано відповідним учасникам товариства.

Така реєстрація в державному реєстрі здійснюється (за ініціативи як товариства так і учасника) з метою фіксації змін відомостей про юридичну особу, засвідчення державою змін у статутних документах товариства, що відбулися на підставі відповідних юридичних фактів.

Реєстрація внесених змін до статутних документів товариства здійснюється в межах правовідносин з державної реєстрації юридичних осіб, а не в межах зобов`язальних правовідносин між товариством та його колишнім учасником.

У разі якщо всупереч законодавству, яке діяло на час звернення позивача до суду, товариство не вчиняло дії у зв`язку з виходом учасника з товариства, у тому числі не вирішувало питання про внесення змін до установчих документів товариства, то підстави для виникнення в товариства перед учасником обов`язку внести до ЄДР такі зміни відсутні. А учасник товариства мав право встановлювати фактичні обставини свого виходу з товариства у спорі з товариством про виконання обов`язків, пов`язаних з таким виходом, спростовуючи дані, внесені до ЄДР.

Верховний Суд України також зробив висновок щодо застосування норми права в подібних правовідносинах: у справі № 910/16306/13, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, в постанові від 14 березня 2011 року, установивши, що предметом спору є відмова відповідача у виплаті позивачу вартості його частки у статутному фонді товариства за відсутності підстав для прийняття товариством відповідного рішення та здійснення товариством відповідних виплат дійшов висновку про те, що моментом виходу з товариства є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства.

У даній справі, яка розглядається, спір виник у зв`язку з тим, що позивач як учасник ТОВ «ЮКГ «Тендервін», на його думку, вийшов зі складу цього товариства з дати вручення органами поштового зв`язку відповідачу посвідченої приватним нотаріусом заяви про вихід позивача зі складу учасників товариства, однак останнє не вчинило дій щодо внесення змін до установчих документів та реєстрації таких змін у ЄДР.

Таким чином, правовідносини та предмет спору в цих справах є подібними. Однак, за викладеними вище висновками Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду України щодо моменту виходу учасника з товариства, викладеного в постанові від 14 березня 2011 року.

Разом з тим, слід зазначити, що суддя Великої Палати Верховного Суду Ситнік О.М. висловив окрему думку, в якій зробив висновок, зокрема, що розгляд позовних вимог про визнання позивача таким, що вийшов зі складу засновників (учасників) товариства, і зобов`язання товариства внести зміни до відомостей Реєстру є нерозривно пов`язаними, бо якщо відповідач відмовляється визнавати позивача таким, що вийшов зі складу засновників (учасників), то жодних змін до відомостей у Реєстр не може бути внесено. Тому розгляд цих позовних вимог за правилами різних видів судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини п`ятої статті 13 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності. Оскільки ці позовні вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою, від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог, отже такі вимоги повинні розглядатися в одному провадженні.

Вказує, що зміни, які вносяться до Реєстру, стосуються юридичної особи, а також засновників (учасників) товариства. Сам позивач позбавлений можливості звертатися до Реєстру, оскільки законодавством передбачено його звернення із заявою до товариства, членом якого він є (був).

Відтак суддя Ситнік О.М. вважає, що прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови про відмову в частині задоволених судами першої та апеляційної інстанцій позовних вимог поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Висновок про право встановлювати фактичні обставини свого виходу з товариства у спорі з товариством про виконання обов`язків, пов`язаних з таким виходом, спростовуючи таким рішенням суду відомості, внесені до Реєстру, є таким, що обмежує права особи на судовий захист, оскільки принцип диспозитивності є одним із принципів господарського процесу, згідно з яким підстави та предмет позову визначає лише позивач.

Позивач визначив предмет, підстави позову і спосіб захисту своїх прав. Цей спосіб захисту є ефективним, оскільки передбачає внесення змін до Реєстру в частині участі позивача у ТОВ «ЮКГ «Тендервін», які несуть для нього правові наслідки, передбачені Законом № 1576-XII. Звернення з позовом до ТОВ «ЮКГ «Тендервін» про вихід зі складу засновників (учасників) товариства та зобов`язання його внести зміни до відомостей Реєстру є належним, оскільки відповідно до Закону № 755-IV такі зміни можливі за зверненням ТОВ «ЮКГ «Тендервін» до Реєстру в особі керуючих органів, а саме директора товариства, що передбачено пунктом 10.22.6 статуту ТОВ «ЮКГ «Тендервін».

На думку судді Ситніка О.М, постанова Великої Палати Верховного Суду у цій справі унеможливлює захист прав учасників товариств у контексті частини першої статті 10 Закону № 755-IV у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 910/7674/18 можна ознайомитися за посиланням.

Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак