Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2020, розглянувши в касаційному порядку постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 918/454/18.
Верховний Суд погодився із мотивами прийняття рішення Північно-західним апеляційним господарським судом в постанові про визнання боржника банкрутом та передачу справи до місцевого господарського суду для продовження розгляду на стадію розпорядження майном боржника. Вказав, що судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням зборів кредиторів боржника було вирішено звернутись до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Крім того, уповноважено арбітражного керуючого розпорядника майна на звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Також судова колегія погодилася з висновками апеляційного суду, що збори кредиторів і комітету кредиторів боржника, проведені 16.12.2019 і оформлені протоколами № 2, в силу положень частини другої статті 48 КУзПБ, не можуть вважатися повноважними, оскільки їх проведено без участі кредиторів, які володіють двома і більше третинами голосів.
Судова колегія відхилила доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування статті 241 ЦК України в частині наступного схвалення правочину особою, яку представляють, шляхом подання кредитором Корицькою Л.М. клопотання про призначення ліквідатора боржника, що свідчить про нею погодження дій її представника боржника щодо участі у засіданні зборів кредиторів та комітету кредиторів та схвалення прийнятих ним, як представником, рішень під час голосування на відповідних засіданнях.
Із цього приводу Верховний Суд зазначив, що рішення зборів кредиторів та комітету кредиторів є актами, а не правочинами, тому положення статті 241 ЦК України не розповсюджуються на спірні правовідносини. Крім того, завдання підсумкового засідання суду полягає в з`ясуванні ознак неплатоспроможності для визначення наступної судової процедури, згідно з клопотанням комітету кредиторів, однак остаточна оцінка ознак неплатоспроможності надається судом.
Підставою для визнання боржника банкрутом є недостатність його майна для задоволення вимог кредиторів, що встановлюється судом шляхом зіставлення активів і пасивів боржника. Тому розгляд питання повноважності зборів кредиторів та комітету кредиторів жодним чином не спростовує правильності висновків суду апеляційної інстанції про те, що судом першої інстанції не досліджені фінансовий стан боржника; питання наявності чи відсутності майнових активів у нього, за рахунок яких можна продовжити виробничу діяльність з метою погашення кредиторської заборгованості; питання співвідношення пасивів та активів боржника, та не перевірено можливості застосування до боржника іншої, ніж ліквідація, судової процедури.
Колегією суду визнаються безпідставними доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову господарського суду про завершення процедури розпорядження майном та перехід в процедуру ліквідації, не врахував положень КУзПБ щодо тривалості процедури розпорядження майном та фактично продовжив строк цієї процедури понад встановлений законом, повернувши справу на новий розгляд на стадію розпорядження майном до суду першої інстанції. Адже судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові жодним чином не вирішено питання продовження строків процедури розпорядження майном, а визнано помилковим рішення суду першої інстанції щодо переходу у цій справі до ліквідаційної процедури, оскільки не встановлено ознак неплатоспроможності боржника.
Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а оскаржена постанова апеляційного суду, яка прийнята за наслідками перегляду постанови Господарського суду Рівненської області від 14.01.2020 про визнання боржника банкрутом, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.
Щодо оплати послуг розпорядника майна Касаційний господарський суд у своїй постанові зазначив, що згідно з частиною першою статті 30 КУзПБ арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі (абзац 6 частини другої статті 30 КУзПБ).
Таким чином, Кодексом визначено, що сплата грошової винагороди арбітражного керуючого в справі про банкрутство можлива за рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного комітетом кредиторів фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.
Однак, у справі, що розглядалася, не було здійснено заявником авансування коштів для оплати послуг арбітражного керуючого на депозитний рахунок господарського суду. Судами попередніх інстанцій не було встановлено можливості здійснення боржником господарської діяльності. Продаж майна банкрута можливий на стадії ліквідаційної процедури чи процедури погашення боргів боржника - фізичної особи. У цій справі не створено комітет кредиторів; відповідно жодного рішення комітетом кредиторів про створення фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого не приймалося.
Водночас, згідно з абзацом 7 статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Таким чином, надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі. Законодавством не передбачено випадків здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно.
Судова колегія відзначає, що, як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.01.2020 ухвалою Господарського суду Рівненської області затверджено звіти розпорядника майна Головка О.І. про нарахування і виплату грошової винагороди за підсумками процедури розпорядженням майном та здійснення і відшкодування витрат.
Тому за встановлених судами обставин та за умови чинності обумовленої ухвали, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ініціюючого кредитора на користь арбітражного керуючого витрат на оплату грошової винагороди арбітражному керуючому за період виконання повноважень розпорядника майна. Відтак, Верховний Суд залишив в силі ухвалу Господарського суду Рівненської області від 19.02.2020 про стягнення витрат на оплату грошової винагороди арбітражному керуючому за період виконання повноважень розпорядника майна боржника, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020, – скасував.
З повним текстом постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.07.2020 року у справі № 918/454/18 можна ознайомитися за посиланням.
Суддя, секретар ІІ Судової палати Алла Гудак
_03_03.png)
